Читать «Проект «Україна», або Таємниця Михайла Грушевського» онлайн - страница 154

«Мешканці Києва не могли прийти до тями після закінчення бою. Схоже, їх дуже налякали обстріл міста та жахливі сцени, свідками яких вони стали після завершення бою. За різними підрахунками, кількість постраждалих сягнула 6 тис, з яких від 2 до 3 тис. були вбиті, втім, такі дані можуть бути заниженими, – інформував своє керівництво у Вашингтоні американський консул у Києві Дуґлас Дженкінс. – Перед тим, як покинути місто, українці, війська яких в основному складалися з так званих вільних козаків та добровольців, повбивали багатьох солдатів, які, перейшовши на сторону більшовиків, згодом потрапили в полон. В перші дні більшовицької окупації були здійснені сотні екзекуцій, чи, точніше кажучи, вбивств. За приблизними підрахунками, було розстріляно від 300 до 400 офіцерів, але ці дані не підтверджені. Більшовицькі війська були вороже налаштовані проти офіцерів, яких вони виявили в Києві, бо були переконані, що всі вони допомагали українцям, й на перший погляд, їх мало цікавило те, чи ці офіцери насправді брали участь у бою, чи ні. Їх просто розстрілювали або вбивали прикладами рушниць. Пізніше, однак, коли порядок почав відновлюватися, ці безладні розстріли практично припинилися, тим не менш, коли виявляли офіцерів з українськими документами, їх розстрілювали». Не забув пан Дженкінс розповісти про інші звитяжні здобутки нових господарів міста: і про великі руйнування в старому місті та в районі залізничного вокзалу, і про відсутність продуктів харчування та питної води, і про жертви серед мирних мешканців, у першу чергу серед жінок та дітей, які в пошуках харчів змушені були виходити зі своїх помешкань.

Сепаратний мир підписано

За півтори доби, в ніч проти 27 січня «Українська революція», або «національно-визвольні змагання українського народу» сягнули свого апогею: «Мирний договір між Німеччиною, Туреччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Українською Народною Республікою» було підписано. Після цього київські делегати та міністр закордонних справ Австро-Угорщини «окремо підписали таємний протокол про створення українського коронного краю у межах Австро-Угорщини».

Підписання цього документа було акцією, по-перше, добре скоординованою: «повертаючись до Бреста, делегація (УНР. – Д. Я.)» не забула заїхати «до Львова, де таємно отримала від провідних галицьких діячів проект статуту українського коронного краю в Австро-Угорщині». По-друге, спільна віденсько-київсько-львівська угода мала виразно антипольську спрямованість. Чому націонал-соціалістичні політики пішли на це, пояснити з огляду на здоровий глузд, на нашу думку, неможливо. Так само як і неможливо зрозуміти таке: «Через те, що з вини українців полякам стало відомо про існування таємного протоколу про український коронний край, австро-угорська дипломатія змусила делегацію УНР погодитися на деякі зміни статті II мирного договору, в якій було зафіксовано північно-східний кордон України. Так постав т. зв. «Холмський протокол». Його узгодили у Відні Севрюк та Візнер. Суть полягала в тому, що північно-західний кордон УНР міг бути посунутий на схід від лінії, зафіксованої у IIстатті мирного договору, якби цього зажадало місцеве населення. Виявити це мав референдум. Така корекція насправді не змінювала суті угоди, що ґрунтувалася на етнографічному принципі».