Читать «Проект «Україна», або Таємниця Михайла Грушевського» онлайн - страница 152

Дарма говорив класик: історія повторюється двічі – спочатку як трагедія, потім —як фарс. Фарс українського державотворення 1991—2009 pp. є прямим наслідком трагедії українського державотворення 1917—1918 pp.

IV Універсал: останній крок до могили УЦР

Тимчасом у Києві готувалися до проголошення незалежності. У кулуарах Педагогічного музею гарячково узгоджували три проекти IV Універсалу, подані відповідно М. Грушевським, В. Винниченком та М. Шаповалом. Ухвалювали симбіоз «коня і трепетної лані» поспіхом, о першій годині ночі 11 січня. Мотивація такого надзвичайного крутійства була надзвичайною. Насамперед, М. Грушевський запевнив присутніх, що «Українські Установчі збори, призначені 3-м Універсалом нашим, не змогли зібратись у призначений день 9 січня тому, що останніми днями виникли всякі заколоти (підкреслення наше. – Д. Я.). Попри це, героїчна Центральна Рада, яка від VIII сесії не збиралася, та й не могла зібратися через ті заколоти (на відміну від менш героїчної Малої ради та ще менш героїчного Генерального секретаріату, які попри ті «всілякі заколоти» збиралися в Києві кожного дня. – Д. Я.), «постановила не відкладати до Установчих зборів ті справи і в цій цілі Українська Центральна Рада вже 9 січня відбувала перманентне, безперервне засідання аж до цього часу і постановила важну річ – видати оцей Універсал». І це говорилося «лідером Українських національно-визвольних змагань»: УЦР, яка не збиралася і зібратися не могла, «відбувала» і «постановила», хоча члени її про те не знали і знати не могли!

Вони були покликані – та й то не всі – «освятити» рішення політичних пройдисвітів. Саме для цього і треба було «зібрати» сесію УЦР. Зійшлося на неї невідомо звідки зібраних до Києва «коло 300 депутатів». На першому засіданні 15 (28) січня зачитали ухвалений нею ж – за чотири дні перед тим, як вона зібралася, – IV Універсал.

Далі – розлога цитата зі звіту «Нової ради» (НР) від 13 січня:

М. Грушевський: «Запрошую високі збори вислухати 4-й Універсал».

НР: «Присутні, всі як один, встають. Настає урочиста напружена тиша. Професор М. Грушевський твердим, трохи схвильованим голосом, ясно вимовляючи кожне слово, голосно читає 4-й Універсал. Історична, незабутня хвилина… Коли він прочитав слова Універсалу: «однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу» – буря овацій потрясла стіни зали засідань. Крики «Слава самостійній Україні!» злились у загальний переможний гук раба, вирваного з кривавої неволі».

Голосування: «за» – 39 (УПСР, УСДРП, УПСФ), «проти» – 4 (РСДРП, «Бунд»), утрималось – 6 (ПСР, ОЄСРП, «Поалей-Ціон», ППС/революційна фракція. Усіх членів Малої ради – нагадаємо вкотре – 105, в т. ч. 8 кандидатів. Ясна річ, «результати голосування були зустрінуті овацією і співом “Ще не вмерла Україна”».

Наступного дня мали затвердити новий склад уряду, але засідання «було припинено під гарматні постріли та вибухи снарядів, які в цей час рвалися в різних частинах міста».

І тут виникає просте питання: навіщо було скликати сесію, якщо попередню, восьму, голова УЦР оголосив «останньою в її історії»? Відповідь дуже проста: хто контролює столицю, той контролює державу. Більшовики за будь-яку ціну намагалися захопити Київ, аби проголосити тут Українську радянську державу. Це, в свою чергу, давало «формальні» підстави викинути делегацію УНР з Бреста і надалі вести переговори з країнами Почвірного союзу від імені двох цілком радянських делегацій – на чолі з Троцьким та контрольованої ним делегації харківського більшовицького Народного секретаріату. Адже саме тоді на переговорах у Бресті з ініціативи більшовицької делегації дискутували питання щодо правочинності делегацій УНР та харківського уряду. М. Грушевському треба було – так само за будь-яку ціну – «проголосити» IV Універсал саме в столиці: тільки це забезпечувало його політичне та владне майбутнє. Крім того, на порядку денному постало питання придушити спроби перевороту, що його організували українські більшовики та ліві українські есери, які діяли в тісному контакті з «петроградськими колегами» – це згодом установила спеціально створена комісія.