Читать «Проект «Україна», або Таємниця Михайла Грушевського» онлайн - страница 150

Треба сказати, що погляди пана Миколи не були оригінальними. Такі погляди були притаманні й таким відомим діячам, як В. Липинський, Д. Донцов, В. Степанківський, А. Жук та всім іншим, хто свідомо й послідовно «виступали за використання майбутнього військового конфлікту для досягнення Україною незалежності. <…> Політемігрантам була властива австрофільська орієнтація, зумовлена підтримкою австрійського державного курсу з боку українських структур Галичини і Буковини». Частина з цих діячів самими словами не обмежилися – за прямої підтримки Німеччини та Австро-Угорщини пішли на створення Союзу визволення України, метою якого було досягнення державної незалежності України. Як показав С. Адамович, крім СВУ, вже восени 1914 р. у Стамбулі за якнайактивнішої участі М. Меленевського, Й Безпалка та В. Ганкевича було сформовано «сателітне СВУ» політичне утворення – Українську соціал-демократію. Важливо також підкреслити, що провідники галицьких та буковинських українців в особах К. Левицького та М. Василька «використовували наддніпрянців як інструмент для втілення своїх вузькопартійних завдань».

Микола Василько.

Свідомо ставши на шлях державної зради, Микола Залізняк негайно скооперувався в цій справі з іншими достойниками, щирими та послідовними українськими патріотами – членами Союзу визволення України та Галицької загальної ради, але, на відміну від нього, підданцями Австро-Угорщини. «Я був свято переконаний, – пояснював пан Микола, – що в результаті світової війни, все одно, чи Росія вийде побічницею, чи буде побита, мусить наступити там революція, а в результаті цієї революції може і мусить прийти до відділення України від Росії і сотворення самостійної української держави».

Задля осягнення цієї історичної мети М. Залізняк, за згодою австро-угорського МЗС (і, певно, його ж таки коштом) переїхав до Стокгольма, де розгорнув активну антиросійську діяльність. Саме тут він «увійшов в зносини» зі своїм університетським професором М. Грушевським та В. Винниченком, з яким «теж познайомився у Львові на еміграції ще задовго перед війною». За словами Залізняка, на початку війни, під час перебування Грушевського у Відні, «я день за днем інформував його про всі мої зносини з австро-угорським урядом». Згодом, на одному з засідань Малої ради, М. Грушевський «з великою прихильністю характеризував мою політичну діяльність», – стверджував М. Залізняк.

Офіційне уповноваження на проведення підривної анти-російської діяльності, письмову «повновласть» на це надали Залізнякові барон М. Василько та К. Левицький – члени австро-угорського парламенту від Буковини та Галичини. У це треба вдуматись: парламентарії однієї держави «уповноважують» громадянина іншої провадити підривну діяльність проти його батьківщини на користь супротивника під час війни! Принагідно зауважимо, що під час будь-якої війни таких «уповноважених» у випадку упіймання вішали всі сторони. Часто-густо навіть і на формальний суд часу не витрачали. Отож саме на підставі цієї «повновласті» М. Залізняк розгорнув активну діяльність, всебічно інформуючи про неї «спочаткууряд і головну військову команду Австро-Угорщини, а потому ще й Німеччини». Робив він це, судячи з інформації, яку мав інший галицький посол Л. Цегельський, небезкоштовно до австрійського сойму.