Читать «Проект «Україна», або Таємниця Михайла Грушевського» онлайн - страница 138

Тимчасом «інструкції» замінила «довша конференція» з М. Грушевським: «говорили про Чорне море, про економічні інтереси України та про українські землі, про Холмщину, Підляшшя, Буковину, Закарпатську Україну, ну й, розуміється, про Східну Галичину». Поговоривши, раптово з’ясували, що вирішувати долю галичан без галичан якось не випадає. Але й то не було проблемою: «але там вже викрутитесь і зробите якнайкраще для наших інтересів». Саме таку усну рекомендацію дав делегатам їхній співрозмовник, фактичний керівник УНР М. С. Грушевський.

Наступного дня, 12 грудня, генеральну лінію державно-політичного керівництва членам VIII сесії УЦР роз’яснив «міжнародний секретар» О. Шульгин:

– «дальше ведення війни загрожувало б цілковитою руїною як Україні, так і всій Росії»,

– «мир можна заключити тільки через представництво всіх країв та народів Росії»,

– «союзні держави (тобто Антанта. – Д. Я.) повинні виявити, чи признають Українську Народну Республіку, і прислати своїх офіціальних представників при українському правительстві».

Питання, що робити у випадку, коли Велика Британія та Франція відмовляться виконувати свої зовнішньополітичні зобов’язання і визнають незаконний уряд нелегітимної, з їхньої точки зору, УНР, що робити у випадку, коли бодай «один край» або «один народ» Росії відмовиться підписувати сепаратний мир з керівництвом новопосталої «держави», не розглядалися – з міркувань принципових. Причина, мабуть, була в тому, що всі ці діячі, говорячи словами М. Любинського (який 15 грудня розповів учасникам останньої сесії Ради про звитяжну діяльність у Бресті), «відчували велику непереможну силу, якої останніми часами набирає Україна». Відчули цю «силу», мабуть, і члени Ради, які «величезною більшістю голосів» фракцій УСДРП, УПСР, УПСФ та «Поалей-Ціон» «постановили взяти участь у мирних переговорах від імені Української Народної Республіки з іншими державами».

«Сила» ця стала стрімко збільшуватися після вже цитованого нами історичного пророцтва М. Грушевського про неминучість проголошення самостійності УНР. 19 грудня, у відповідь на запит командувача Румунського фронту генерала Д. Щербачова про визнання або невизнання Брестської угоди, М. Ткаченко заявив: «непризнанням Брестського договору ми викличемо обвинувачення в затяганні війни. Єдиний вихід з цього становища – проголошення України незалежною державою». Того ж дня Генсекретаріат уточнив: цей мир «може стати тільки тоді обов’язковим для України, коли умови цього миру будуть прийняті та підписані правительством Української Народної Республіки». Наступного дня додаткові аргументи на користь передбачення Грушевського сформулювали В. Винниченко та М. Шаповал. Аргументи такі: «обставини в Росії», «централістичні тенденції» більшовиків та «непорозуміння з Доном». Невпевнені контрпропозиції типу «відкласти справу до Українських Установчих зборів» або абсолютно космічного штибу «утворити федерацію Чорного моря» (автор ідеї – М. Шаповал) – ігноровані взагалі.