Читать «Панас Мирний» онлайн - страница 59

До Шевченківських свят 1906 р. редакція «Рідного краю» підготувала спеціальне число «На спомин Тараса Шевченка». У ньому Мирний надрукував першу частину «Пригоди з «Кобзарем»». Жанр твору письменник окреслив як «оповідання для дітей». Це динамічний, цікавий і зворушливий сюжет із часів кріпацької України, сказати б, Шевченкова поезія в перипетіях кріпосного рабства. Згадуючи своє дитинство, оповідачка розказує про те, як вона, узявши без дозволу батька «Кобзаря», читала його своїй служниці Марті і як їм обом глибоко в душу запали Шевченкові думки та образи. А коли батько кинувся шукати книжку, юній панночці забракло духу признатися, що її взяла вона, і Марта бере на себе провину своєї улюблениці, зазнавши жорстокої кари. Слід сказати, що початковий задум Мирного вибігав далеко за межі «оповідання для дітей». Як свідчить друга, незавершена, частина «Пригоди з «Кобзарем»», письменник мав намір створити широке епічне полотно.

Обставини, в яких доводилось видавати «Рідний край», були несприятливі – аж до конфіскації окремих чисел. Тож більшість співробітників редакції поступово відходить від справи. На літо 1906 р. над часописом працює всього двійко людей: Панас Мирний та Микола Дмитрієв (восени до складу редакції увійшла також Олена Пчілка). А навесні 1907 p., після чергового натиску на часопис з боку полтавської адміністрації, видавати його в Полтаві було вже несила – із жовтня «Рідний край» почне виходити в Києві під орудою Олени Пчілки. Невдовзі по тому через непорозуміння з Пчілкою Мирний виходить зі складу редакції. Попри брак часу та всілякі житейські клопоти, Мирний береться до роботи над новими творами. Так, десь у другій половині 1907 – першій половині 1908 р. він працює над дуже цікавим (на жаль, незавершеним) оповіданням під умовною назвою «У тюрмі». Герой цього твору писар Петро, потрапивши до тюрми за обстоювання тих свобод, що були проголошені царським маніфестом від 17 жовтня 1905 р. «Об усовершенствовании государственного порядка», під впливом спілкування з іншими в'язнями дуже швидко радикалізує свої погляди на життя. Особливе враження справив на нього професійний революціонер, який із запалом каже, що «народ уже прокинувся од віковічного сну, своїм незрячим оком побачив, де правда, а де неправда…». І коли він це казав, то «Петрові здавалося, що перед ним не чоловік стоїть, а якась вища істота в обличчі чоловічому, ображена правда, що її досі ніхто не хотів слухати, зійшла на землю, перекинулась в чоловічу постать і гнівно почала вичитувати людям їх лихі вчинки, лукаві заміри». Тут виразно лунає старовинний мотив «гнаної Правди», який бере початок іще в «Явищах» («Φαινόμενα») давньогрецького поета й астролога Арата Солійського: «Тоді, зненавидівши рід людський, Правда полинула геть аж на небо». Пізніше про стародавню богиню справедливості Астраю, яка правила світом за «золотого віку», а потім останньою серед богів полинула на небо, писатимуть Овідій («Метаморфози», І, 89—150) та Верґілій («Ґеорґіки», II, 473—474). Цей мотив був добре знаний і в літературі Нового часу, зокрема в слов'янських письменників: Яна Амоса Коменського («Labyrint světa a ráj srdce»), Натанела Воднянського («Theatrum mundi minoris»), Матея Конечного («Theatrum divinus»), у казаннях Дмитра Туптала та Стефана Яворського, у притчі Сковороди «Убогій Жайворонок» – аж до «Легенды о Великом Инквизиторе» Федора Достоєвського. Не раз зринав він і в творчості Мирного, наприклад, у посланні «До братів-засланців», яке побачило світ в альманасі «З неволі», виданому у Вологді 1908 р. Щоправда, тут письменник робить наголос на есхатології: «Не журіться ж, брати! Суд повинний прийти, / Правий суд мусе встать над землею, / Непідкупний, як та сама правда свята, / Розбере він усякого вини / І… поверне до нас страснотерпників вас / Вітать волю своєї Вкраїни!» Змальовану поетом похмуру картину біжучого життя (світ лежить у гріхах; ним заволоділа Кривда) зігріває надія на Судний день (пор.: Євангелія від св. Матвія 25: 31—46), коли на землю повернеться «гнана Правда», Україна стане вільною, неправедні будуть покарані, а праведники одержать нагороду.