Читать «Панас Мирний» онлайн - страница 61

Звісно, він не полишив літературної праці цілком. Зокрема, у 1914 p., коли царський уряд в особі міністра внутрішніх справ Російської імперії, добре знаного Мирним Миколи Маклакова заборонить публічне святкування століття з дня народження Шевченка, він напише «Відозву полтавців до киян з приводу святкування дня столітнього народження Т. Г. Шевченка», в якій рішуче засудить цю заборону. Отримавши звістку про Лютневу революцію 1917р., письменник знов повертається до перекладу Шиллерової «Die Jungfrau von Orleans» і майже доведе його до кінця (наперекладеною залишиться остання ява п'ятої, останньої, дії). Він пише також власні поезії. Наприклад, у тому-таки 1917 р. у поезії «До волі» Мирний висловлює своє несприйняття більшовицької революції, зокрема лівацького нігілізму щодо минулого. Після лютневої революції до Мирного з усіх боків пішли пропозиції видати його твори. Свої послуги письменникові пропонували Українсько-руська спілка, катеринославське видавництво «Сіяч», Подільська народна управа, київські видавництва «Криниця» та «Час», ляйпцізький видавець Яків Оренштайн, Всеукраїнський кооперативний видавничий союз, Полтавська спілка споживчих товариств, «Літературно-науковий вісник». Подальші події стали на заваді втіленню цих планів у життя. Тільки Полтавській спілці споживчих товариств 1818 р. вдалося видати повість «Товариші», а «Літературно-науковий вісник», починаючи з липневого числа за 1918 p., друкував по черзі повість «За водою», третю частину «Повії» та драму «Не вгашай духу!». У цьому ж таки році Мирний стає одним з авторів і редактором полтавського видавництва дитячої літератури «Зірка». Для цього видавництва він переклав п'єсу Поліксени Соловйової «Царевна Земляничка», редагував п'єсу Лесі Кущинської «Сирітка», переклади оповідань канадського письменника-анімаліста Ернеста Сетона-Томпсона «Сірий ведмідь Ваб», «Вінніпезький вовк», «Спринґфільдська лисиця», книги Карла Евальда «Історія двоногого. Як людина перемогла природу». Останній публічний виступ письменника відбувся на святі з нагоди 150-річчя з дня народження Котляревського 12 вересня 1919 р. А вранці 28 січня 1920 р. Мирного не стало. Через два дні, 30 січня, тисячі полтавців проводжали письменника в останню дорогу. «В морозному повітрі, – згадував Григорій Коваленко, – лилися жалібні співи українського національного хору. Труну під червоною китайкою і під прапорами везли, по стародавньому звичаю, на санях двома парами волів». Великий український письменник Панас Мирний відходив у вічність.