Читать «Петро Дорошенко» онлайн - страница 24

Перейдемо до огляду подій перших двох років гетьманату Дорошенка.

Першим противником Дорошенка став брацлавський полковник Василь Дрозденко, який і сам розраховував на булаву. Переможець Тетері Дрозденко схилявся до прийняття протекторату з боку Росії. Брацлавський полковник у боротьбі з гетьманом зазнав поразки, позаяк останній мав усе-таки набагато могутнішу підтримку в особі керівників більшості правобережних полків і татарських мурзів, які дістали від правобережного гетьмана 60 тисяч золотих і право збирати ясир. Дрозденка було схоплено, відвезено до Чигирина і там страчено.

Найважливішим питанням 1666 року були, звичайно, відносини з поляками. Самійло Величко, розповідаючи про січневу раду 1666 року в Чигирині, спеціально підкреслює, що при цьому «не було специфіковано, при якім монарху залишатись – чи при польськім, чи при московськім». Є відомості, що вже 22 лютого 1666 року на раді в Лисянці козаки ухвалили розірвати відносини з Річчю Посполитою. Очевидно, це все-таки не цілком правильне прочитання документів. Багато рішень на радах досягалося шляхом акламації – тобто масовими вигуками з місця, схвальним або осудливим гулом. Подальша історія не дозволяє нам робити висновок, що в 1666 році гетьман уже пішов на розрив з Польщею. Приміром, у своєму літописі Грабянка повідомляє, що саме на цій раді козаки вирішили просити в польського короля підтвердження традиційних вольностей. Це вже набагато більше скидається на правду. Тим паче що одним з перших підписаних Дорошенком як гетьманом документів був лист із підтвердженням свого підпорядкування польському монарху. В листах до «природного сюзерена» гетьман просив Яна ІІ Казимира направити універсали до лівобережних козаків і кошового отамана Січі із закликом повернутися під руку короля. Одночасно Дорошенко намагався «вибити» собі від монарха більше повноважень, повернути низку втрачених козаками позицій. Він просить Яна III Собеського дозволити гетьманській адміністрації збирати податок на утримання війська, звільнити українські міста від обов’язку утримувати польські гарнізони. Посольство, відправлене гетьманом у Варшаву, повинне було наполягати перед монаршою особою на таких пунктах: