Читать «Петро Дорошенко» онлайн - страница 22
Владислав Леонидович Карнацевич
Намагаючись уникнути зайвого тиску з боку старшини, господар булави часто скликав козацькі ради, і є навіть відомості про те, що Дорошенко залишав місце голосування, щоб не впливати на його хід. Свідчення, скоріше, легендарного характеру, але апеляція до народної думки з боку сильного правителя, що намагається позбавити впливу групу надзвичайно багатих і амбіційних підданих, сама по собі не є чимось унікальним. Так діяв Юлій Цезар, Іван Грозний, Філіпп Красивий – тобто багато виразників абсолютистської ідеї.
Щоб не втрачати частину війська під час кожної міжусобиці, підсилити гетьманську владу, мати надійні, дисципліновані підрозділи і на полі бою, і як поліцейську силу, Петро Дорофійович створив постійне 20-тисячне військо з найманих частин – знаменитих дорошенківських сердюків. Це була піхота, набрана як з місцевого населення, так і з сербів, валахів і молдаван. Отож, цей гетьман вже не покладався тільки на власну харизму і хотів би мати щось більше, ніж любов мас і рядового козацтва, яка не раз показувала свою мінливість.
Назвемо людей, що стали головними дійовими особами дорошенківського апарату управління. Ще в серпні 1665 року на стихійній раді під Богуславом його підтримали полковники: чигиринський (Прокіп Бережецький), черкаський (Андрій Вороненко), білоцерківський (Харко Тарасенко-Тараненко), київський (Павло Яненко-Хмельницький), корсунський (Гнат Уланівський), паволоцький (Ярош Грицина), уманський (Григорій Білогруд), торговицький (Степан Щербина) і кальницький (Василь Лобойко). Крім зазначених полків, до складу Правобережної Гетьманщини входили також заколотний на перших порах Брацлавський, Канівський (тривалий час полковником тут був Яків Лизогуб), Подільський (з центрами в Могильові і Межибожі, багато років господарем краю був полковник Остап Гоголь) і якийсь час – Лисянський (1661—1666 і 1674). У 1666 році був скасований Овруцький полк на півночі Гетьманщини. У військовій, а не в територіальній структурі існували ще полки, якими командував безпосередньо гетьман. Це три запорозьких полки, три сердюцьких і ще один піхотний.