Читать «Петро Дорошенко» онлайн - страница 26

Потрібний був Девлет-Ґірей ІІ гетьману і для війни на правому березі, де відкрита сутичка між ним і поляками ставала неминучою. З літа тут розвивав наступ польський воєначальник Маховський. Його дії в українських містах, які вважалися неблагонадійними, мало чим відрізнялися від татарських жорстокостей. Зустріч військ Маховського і Красовського з одного боку і Дорошенка і Девлет-Ґірея ІІ – з іншого відбулася в грудні 1666 року під Браїловим на Брацлавщині. Тут поляки зазнали нищівної поразки. За свідченням хроніста І. Єрлича: «…мало хто живим утік». Самого Маховського у кайданах було доправлено в Крим. Після цієї перемоги татари і козаки зробили кидок на Львів, Люблін, Кам’янець-Подільський, де знов-таки було захоплено багато полонених – за деякими даними, до 40 тисяч чоловік.

Боротьба проти Андрусівського перемир’я. 1667

Початок 1667 року ознаменувався укладенням одного з найважливіших для історії нашої країни міжнародних пактів – Андрусівського перемир’я. Провівши кордон по території України, польські і російські дипломати одночасно полоснули по серцю правобережного гетьмана. Саме 1667 рік став переломним для формування зовнішньополітичної концепції Петра Дорошенка. Гетьман зрозумів, що покладатися на лояльність двох провідних держав східної Європи щодо ідеї української незалежності, а отже й українській єдності – не доводиться. Перемир’я між Москвою і Варшавою було укладено в селі Андрусове неподалік від Смоленська 30 січня 1667 року. Цьому передувала тривала дипломатична підготовка. Одним з перших думку про те, що з Річчю Посполитою треба миритися, щоб розв’язати собі руки в боротьбі зі Швецією за вихід до Балтики, висловив видатний російський політик глава Посольського наказу О. Ордин-Нащокін у 1661 році. З того часу він наполегливо втілював у життя цю ідею і навіть висловлювався в тому дусі, що заради миру з Польщею їй можна було б віддати і лівобережну частину України. Але проти цього категорично заперечував цар Олексій Михайлович. Річ Посполита пішла на зближення з Росією після провалу походу Яна ІІ Казимира на Лівобережжя в 1664 році, а також у зв’язку зі скиненням її ставленика Тетері.