Читать «Переяславська Рада. 1654» онлайн - страница 49

Першою жертвою стало пояснення Переяслава 1654 року через концепцію відвоювання, від якого довелося відмовитися вже в середині XVIII століття. З іменами Г.-Ф. Міллера, О. Рігельмана та Г. Болтіна був пов'язаний відхід російської історіографії на позицію визнання договірності входження Гетьманщини до складу Московїї, тобто на традиційну позицію української козацької автономістської історіографії. Але якщо в останній договірність «Березневих статтей» була серцевиною концепції, то для російських істориків – справою вимушеною, що добре помітно як у полеміці І. Болтіна з Г. Леклерком щодо насильницької ліквідації Гетьманщини Москвою, так і в тому, як О. Рігельман препарує компільовані ним тексти.

Якщо Самовидець і Грабянка, літописи яких компілює О. Рігельман, подають Переяславську раду та вироблення «Березневих статей» як процес узгодження інтересів суб'єктів, то О. Рігельман трактує їх як вияв царської волі. Скажімо, для Грабянки боярин В. Бутурлін був споряджений в Україну, щоб «виробити постанову, на яких умовах та при яких вольностях можуть проживати козаки під рукою його царської величності», а для О. Рігельмана московське посольство вирушило, «щоб усіх там під царську руку прийняти й у вірності до присяги привести і в тому підписками ствердити».

Від Д. Бантиш-Каменського, внесок якого в розробку проблематики українсько-московських домовленостей 1654 року важко переоцінити, російські історики вже вимушені подавати внутрішньо розбалансовані концепції, де висновки досліджень у конкретних ділянках проблеми суперечили великодержавницькій оболонці, у яку вони були затиснуті. І це стало найпримітнішою особливістю російської історіографії проблеми.

В «Истории Малой России» Д. Бантиш-Каменського знайшлося місце і для висвітлення заходів гетьмана з пошуку все нових і нових союзників, і для тези про можливість підданства козацької держави Туреччині, і для опису конфлікту в Переяславі, і небажання Івана Богуна присягати цареві, і того, як після Переяслава 1654 року Богдан Хмельницький «приховано діяв усупереч Переяславському договору».

Зі значно гострішої, ніж, скажімо, у І. Болтіна, дилеми між великодержавницькими уподобаннями і свідченнями джерел було знайдено простий вихід. Убравши з'ясовані історичні факти у великодержавницькі шати, Д. Бантиш-Каменський навівїх, надавши своїм наступникам право самимїх осмислювати. Для дослідника Переяславська рада 1654 року залишається актом, який виправив історичну помилку і повернув царю невід'ємну складову його вотчини шляхом добровільного підданства України з ласки Олексія Михайловича. «Березневі статті» – це «милостивий дарунок малоросіянам та провіднику їхньому».