Читать «Переяславська Рада. 1654» онлайн - страница 40

Діяльність М. С. Грушевського як історика стала своєрідним підсумком усього доробку української історіографії (взагалі історичної думки) за XIX століття. Найгіршим був цей доробок саме у справі висвітлення політичної історії України. Як і його вчитель В. Антонович, М. Грушевський розглядав історичний процес передусім як історію народу (нижчих соціальних прошарків). Тож його історичні праці були направлені, як і праці його попередників, на вивчення соціально-економічного життя України. Політична історія висвітлювалася лише в тому разі, коли якісь політичні події мали значний вплив на життя народу. Так, історія українських визвольних змагань під проводом Богдана Хмельницького висвітлюється автором передусім як народне повстання. Політична (особливо зовнішньополітична) діяльність гетьмана розглядається як щось другорядне стосовно народного руху і не завжди таке, що йде на користь. Як і В. Антонович, М. Грушевський зображує зовнішньополітичну діяльність Богдана Хмельницького і його соратників як низку авантюр.

Українсько-російський договір і Переяславська рада 1654 року – це, на його думку, найневдаліша дипломатична авантюра Богдана Хмельницького: «Коли ви читаєте ці рядки, минає 250 літ від прилучення України до Московської держави: 8 січня 1654 року провідник українського народу, гетьман Богдан Хмельницький зі старшиною зложив присягу на вірність московському цареві. Чи припускав він, що ті відносини, які зв'язував він цією присягою, протривають так довго? – 3 певністю ні. Для нього це була дипломатична комбінація, одна з карт широкої політичної гри, яку повів цей «малий незначний чоловік», як він себе називав, з польською адміністрацією і з якої несподівано виросла величезна війна, що перевернула давнішу політичну систему Східної Європи, так і ця його дипломатична комбінація – союз із Москвою – несподівано стала підвалиною нового політичного ґрунтування половини Європи».

Якщо дати узагальнюючий підсумок діяльності української і російської історичної думки XIX століття, то можна сказати, що була зібрана достатня кількість інформації для постановки проблеми і первинного її розгляду.

На початок XX століття проблема українсько-російського договору 1654 року набуває вже сучасних рис. Передусім, як слушно зауважив свого часу М. Брайчевський, договір 1654 року, або ж Переяславська рада, стають основою періодизації історії України. Уперше така періодизація з'явилася в праці Д. Бантиш-Каменського «История Малой России…», надалі вона була фактично визнана всіма українськими істориками XIX століття. До самого договору дослідники ставилися по-різному, але всі як один визнавали виняткову (позитивну або негативну) роль цієї події в історії України. На кінець XIX століття ставлення до українсько-російського договору 1654 року як до виняткової події в історії України вийшло за межі наукових дискусій і стало надбанням української культури, світогляду, ідеології. Популяризаторами такого ставлення до договору 1654 року стали мало не всі українські культурні, наукові і політичні діячі XIX століття.