Читать «100 чарівних казок світу» онлайн - страница 288

Гуляка відповідає:

– Гаразд, продам тобі всю сіль, але з умовою. Щоб ви, царі-королі, жили мирно, без війни, кожен на своєму місці, своїм добром і на чуже не зазіхати, на цьому слово дай. Друга моя умова: споряди корабель новий з полірованих дерев із золототканими вітрилами, трюми грошима набий: передній носовий трюм паперовими, а задній кормовий золотими. І третя умова – дочку заміж за мене віддай, а то сіль назад повезу.

Цар погодився не роздумуючи. Робити все почав, не гаючи часу.

Скоро все готово. Корабель лакований блищить, вітрила золототкані вогнем горять.

Гуляка сам собі сватом до царської дочки з розмовою:

– Що ти робити вмієш?

– Я вмію шити, вишивати, мити, прати, кухні лад давати, себе в убрання вбирати, співати та танцювати.

– Діло підходяще, оголошую тебе своєю нареченою!

Дівчина очі додолу опустила, сама почервоніла.

– Ти, Гуляко, царям-королям на хвости солі насипав, за це я йду за тебе!

Бучний бенкет відгуляли.

Поїхали. Золототкані вітрила горять: як жар-птиця летить.

Обидва старші брати підстерігали Гуляку в морі біля закруту до міста Архангельського. Побачили, підстерегли і давай наздоганяти. Задумали старші молодшого пограбувати, все багатство собі забрати.

Коли це спокійне море завирувало, тиха вода зашуміла, навколо Гулячиного корабля дерево забрязкало, застукало. Весь мотлох, що замість товару було дано: обаполки, обрізки та старі колоди – скупчилися біля Гулячиного корабля, Гуляці, як хазяїну, уклін привітний віддали та поперек моря й стали. Гулячин корабель од бурі та од братів-грабіжників високим тином загородили.

Море довго тріпало і загребущого і прескупущого. Додому відпустило після того, як Гуляка життя своє на користь людям навернув.

Скількись там часу минуло. Чує Гуляка, що цар, якій сіль купив, війну повів з іншими царями. Гуляка йому листа написав: мовляв, що це ти робиш та чи думаєш про свою голову? Слово дав, на слові тім по руках ударили, а ти слова не тримаєш? Царські ваші солдати розпаляться та на вас, царів, і наваляться.

Цар зробив відписку, послав швидку записку. Написана на паперовому обривку і послиненим олівцем:

– Я цар – і слову своєму господар! Я слово дав, я назад узяв. Воля моя. Ми, царі, закони пишемо, а нам, царям, закон не писаний.

Малі діти і ті розуміють – кому закон не писаний.

На кораблі через карпати

Я ось із дідусем покійним (якби той живий був – підтакував би) на кораблі через Карпати їздив.

Перша путина все в гору, все в гору. Що вище в гору, то більші хвилі.

Такої хитавиці я ні потім, ні раніше не бачив.

Оце простір, оце широчінь! Дух захоплює, серце завмирає і радіє.

Все видно, як на долоні: і міста, і села, і річки, і моря.

Тільки й залишалося перемахнути та плисти під гору з ходовим вітром. Під гору завжди без хитавиці несе. Хитає, коли вгору йдеш.

Тільки б нам, значить, перемахнути, та щоглою за хмару зачепились. І ні туди, ні сюди.

Стій, та й годі.