Читать «100 чарівних казок світу» онлайн - страница 287

У цій посудині пряма дорога на дно. Поверх води тримається, поки хвилею не хилитне.

А товар навантажений курям на сміх: обаполки, обрізки та старі колоди, нікуди не годящі, замість вітрила – стара постілка.

Нікуди не годиться судно споряджено, товар нікудишній навантажений. Та як Гуляку на борт заманити?

Придумав багач таку річ: по борту нікчемного суденця наставив штофів, півштофів з горілкою, а на корму цілу чвертку. Позаду пляшок дзеркал настановив. З берега бачиться, що все судно повне-повнісіньке горілки.

Побачив Гуляка розвеселий вантаж на суденці, скликав, зібрав своїх друзяк випивак, балагурів, пісельників. Зібралися, подивились і пісню заспівали.

Віддали кінці кораблі й суденце в один час в одну хвилину. Ледачий, худючий, та розкоряка товстючий великим передом випередили Гуляку і в море вийшли. А Гуляка з товаришами-приятелями ледве рухаються, горілку п'ють, пісні співають і не помічають, що йдуть десятий день дев'яту версту. Горілку випили, в море випливли. А тут розвернулася погодка грізною бурею. Вода здибилась, хвилі спінились.

Гуляка за борт викинув обаполки, обрізки та старі колоди. Порожнє суденце на воді, як чайка, сидить та по хвилях летить. Гуляці з товаришами тільки й діла: хоч стій, хоч спати вкладайся, тільки міцніше тримайся!

Вітер ущух, море відшуміло, відпрацювало, спокійним стало.

Бачить Гуляка: попереду судна на воді щось дуже біліє і блищить, біліє і виблискує і схоже на острів. Гуляка суденцем та до самого острова і пристав. А той острів з чистої солі був.

Ну, баритися не стали, дірки наскрізні законопатили, солі навантажили. Попутна вода та погожий вітер у заграницю суденце пригнали. У гавані до стінки стали, люки відкрили, сіллю торгують.

Люди заграничні підходили, на язик сіль брали, плювалися, геть ішли.

Взяв Гуляка малий мішок солі та й пішов містом. У місті, в самій середині, цар жив. У царя гостина була, з'їхалися різні царі-королі. До застілля сіли, на обід чекають, розводять балачки, кожен по-своєму.

Гуляка зайшов у кухню. Спочатку сказав: хто він і звідки і з чим приїхав, сіль показав. Кухар сіль скуштував:

– Ні, такої гидоти ні цар, ані гості царі-королі нізащо в світі не їстимуть!

Гуляка каже:

– Налий-но в чашку щів!

Кухар налив, Гуляка посолив.

– Скуштуй тепер.

Кухар сьорбнув та ще сьорбнув, та й усе з'їв.

– Ох, як смачно! Я найперший кухар, а такого не їв!

Гуляка все, що треба, посолив. Поварчуки їжу на стіл носять у великих тарелях, по п'ять чоловік несуть, а на додаток до великих кожен поодинці несе, а додаткових-то тарелів по півсотні.

Трохи згодом у кухню цар прибіг, шматок дожовуючи і до кухаря кричить:

– Смаж, вари, готуй, печи ще, гості все з'їли і їсти хочуть, чекають сидять. І що такого ти зробив, що вся їжа така смачна?

– Та ось чоловік приїхав з Архангельського міста і привіз сіль.

Цар до Гуляки:

– Чи багато у тебе цієї солі? І скільки чого хочеш, щоб мені одному всю продати! Інші царі-королі їжу з сіллю скуштували, їм без солі ні бути ні жити більше. А як сіль буде тільки в мене, то буду я над усіма головним.