Читать «100 чарівних казок світу» онлайн - страница 285

– Прийшла я до тебе, – відповіла Ледарка, – послужити та за роботу одержати.

– Добре ти сказала, дівчинко, – відповів старий, – за роботу гроші треба, тільки подивимося, яка ще твоя робота буде. Піди збий мою перину, а потім поїсти приготуй та одяг мій полагодь.

Пішла Ледарка, та думає: «Стану я себе стомлювати й пальці знобити! Либонь старий не помітить і на незбитій перині засне».

Старий справді не помітив або вдав, що не помітив, ліг і заснув, а Ледарка пішла на кухню. Абияк зелень обчистила, м'ясо й рибу розрізала та, щоб великої праці собі не давати, як усе було, немите, так і поклала в каструлю.

От старий прокинувся, просить обідати. Ледарка притягла йому каструлю, як є, навіть скатертинки не підстелила.

Мороз Іванович спробував, поморщився, а пісок так і захрумтів у нього на зубах.

По обіді старий знову ліг відпочити та нагадав Ледарці, що в нього одяг не полагоджений.

Ледарка взялася одяг розбирати; взяла голку, та вкололася; так її й кинула. На третій день приходить Ледарка й просить Мороза Івановича її додому відпустити та за роботу нагородити.

Мороз Іванович дав Ледарці великий срібний злиток, а в іншу руку – великий брильянт.

Ледарка так зраділа, додому побігла.

Вдома Ледарка – ну вихвалятися!

– От, – каже, – що я заробила; цілий злиток срібний, та й брильянт ледь не з кулака…

Не встигла вона договорити, як срібний злиток станув і полився на підлогу; у той же час почав танути й брильянт.

Степан Писахов

Соломбальська Бувальщина

У давні часи, коли по ліс та по інший дорогий товар не пароплави, а кораблі приходили, баласт привозили, крам відвозили, – у Со-ломбалі в гавані кораблі стояли довгими рядами, один біля одного. Снасті на щоглах кружевами плелися. Гаванські перекупки різними мовами торгуватись і лаятись уміли.

На той час у шинку зайшла суперечка нашого російського капітана з аглійським. Сперечалися про матросів: чиї спритніші? Аглієць люлькою попихкує, дерев'яною мордою посопує:

– У мене є такий спритник матрос, на щоглу вилізе та на клотикуй роздягнеться. Чи знайдеться такий російський матрос?

Наш капітан не став сперечатися. Навіщо час даремно гаяти? Рукою махнув і одним словом відповідь дав:

– Усі.

Гаразд. Домовилися в неділю перевірку зробити.

І ось диво – радіо не було, телефону не знали, а на всю округу відомо стало про капітанову суперечку і домовленість.

У неділю з самого ранку гавань запрудив люд. Соломбальські, городяни, з першого, другого і третього сіл прибігли. Зарічні повними карбасами їхали, убрання в корзинах на окремих карбасах везли. Наїхали з Кінців і з Хвостів – такі села є: Кінці і Хвости.

Від народу в очах рябіє, городяни й селяни вирядилися один поперед одного, кожен хоче ширшим бути, спідниці накрохмалили, шлярки розгладили. Убрання голосно шурхотять, подоли пил здіймають. Дуже гарно.

Мужики та парубки гуляють із строгим форсом – до обіду завжди статечно, а потім… Ну, та зараз мова не про те!

Дочекалися.

На кораблях команди вишикувались. Аглієць своєму матросові щось прогавкав. Нам на берег чути тільки: «Гау, гау!»