Читать «100 чарівних казок світу» онлайн - страница 280

Таким чином, чорт Сидір Полікарпович пропав удруге безвісти і нарешті зі списків сухопутного й морського відомства був виключений. Чорт Сидір пропав, кінці сховав, і слід загув! Які пригоди мав він на дні морському, цього я не знав і забув, а в мене пам'ять така, що чого не знаєш, того й не пам'ятаєш!

Знаю тільки, що невдовзі після того, як сталася з Сидорком розказана в казці нашій пригода, почав показуватися перевертень якийсь у кучерявих і прописних Азах, якими розписуються чиновники наші. Він, Сидорко, то роги виставить, то ногою брикне, то кігті покаже, то язика висуне, то хвостом пилюку зіб'є, – а сам відтоді ніколи й нікому в руки не дається і перед очі не показується; вдавалося, правда зрідка, збити йому ріг, так виростав новий, страшніший за перший; посадили йому були якось язик у ліщидку, так він за перо; і бачив його цілком один тільки сват мій Дем'ян, та й то уві сні! Сидить, казав, лоскут червоного, чорнилом вимазаного сукна підіславши, затирає чорнильні горішки з купоросом, чинить пера, ножички підточує; сват підійшов був до нього здуру уві сні, хотів поглядіти на нього, так той нагодував його палями, напоїв чорнилом та почав був на нього писати на аркуші форменого формату донос; так мій сват від нього відцурався; я, каже, не злодій, так у мені для тебе, хоч ти двадцять стоп спиши, ні русла, ні ремесла; людина я маленька, напівграмотна, шкурка на мені тоненька, та й та казьонна; пишу я по-козацьки, супостата шашкою по потилиці, коня донського нагайкою по ребрах; так ти відв'яжись і не плямуй доброї слави моєї.

Чорт Сидір Полікарпович залишився при хлібному і теплому ділі своєму і при місці – він виписав із пекла дружину свою, синів, дочок і живе з ними гарно! Він і сам ситий, і подушне за себе і за всю сім'ю свою сатані-настоятелю, Стопоклепові Живдираловичу, виплачує, а дружину його дарував не один раз до свят; місця ж свого покинути не думає…

Володимир Одоєвський

Містечко в табакерці

Тато поставив на стіл табакерку. Яка прекрасна! строката, із черепахи. А що на кришці! Ворота, башточки, будиночок, інший, третій, четвертий; а дерева золоті, а листячко на них срібне; а за деревами сходить сонечко, і від нього рожеве проміння…

– Це містечко Дінь-Дінь, – сказав тато й торкнувся пружинки…

Раптом десь заграла музика.

– Тату! чи не можна ввійти до цього містечка?

– Мудро, мій друже: це містечко тобі не на зріст.