Читать «100 чарівних казок світу» онлайн - страница 279

– Випустиш, коли із рук рве, – відповів знову той. – Не брамсельний дул, а другий риф брали!

– У доброго гребця і дев'ятий вал весла з уключини не виб'є, – сказав урядник із капітанської шістки.

– Заспівай яка веселіша, Сидорко, – сказав нашому Полікарповичу сусід його. – Що ти сидиш – набундючився, як миша на крупу! Ти вільно пристав до нас, так і загордишся; а в нас, бачиш, неволя скаче, неволя пляше, неволя пісень співає!

…Дудка просвистіла на шканцях, і осиплий голос прокричав у фор-люк: «Пішли всі нагору!» Усі кинулися, хто в чому був, і Сидора Полікарпо-вича нашого сім разів із ніг зшибали! Він виліз останнім, і вахтенний урядник, сказавши йому, що він швидкий наче байбак, спитав:

– Чи не хочете прописать боцманських крапель? Засядете під баком, так вас звідти калачем не виманиш, ломакою не виламаєш! Пішов на марса-фал!

Сидір кинувся на марса-фал, а його в шию.

– За що?

– Не трьокай!

Знов по шиї.

– За що?

– Йди ходом, лежи валом, не смикай!

Кричать:

– На браси на праву!

А Сидора в шию.

– За що?

– Не тягни без слова!

Знову в шию.

– Віддай, – кажуть.

Віддав…

– Тягни!

Ну, словом, заморили бідного Сидорка нашого до того, що він і не знав куди подітися.

– З бухти вон! – почулося з юту, і Сидір наш, який іще не знав ні бухти, ні лопаря, озирнутися не встиг, як боцман віддав пертулінь; якір полетів, потягнув за собою линву, а з линвою і Сидорка, який не встиг вистрибнути зі згорнутої линви, і Полікарповича миттю разом із линвою кинуло в оббитий свинцем клюз, викинуло під гальюном, перед носом корабля! Він випірнув, ухопився за водоріз, за ватерштаги, виліз на бушприт і стояв довго, почісуючи потилицю й озираючись навкруги… Він не міг опам'ятатися. «Що це за каторга? Не встиг навернути на планку чи бітенг, знову знімай, трави, віддавай – а там знову тягни! На це не стане й сили; в мене руки у плечах відтягло так, що лапи на пів-ікри бултихаються: це не жарт! А дивишся – завтра те саме, післязавтра знову те саме… Служи сам, настоятелю, сатано-старосто…»

І не став працювати; а між тим замислив сполохати всю команду. Свистять: «Першу вахту нагору!» Сидорко на кубрику десь сидить… Кричать: «Аврал, аврал!» – Сидорко і сам не йде, й інших не пускає! Що тут робити? Капітан здогадався, що все це витівки заморського вихідця, новобранця нашого, Сидора.

– Свистати до вина! – закричав він вахтенному уряднику.

Урядники зібралися всі навколо грот-люка, просвистіли різко і разом «до вина», вся команда вийшла, і чорт Сидір Полікарпович також виліз. Тоді капітан наказав його схопити і, як першого зачинщика, розтягнув його на люк і висік, та так, що з нього, з живого, сухий пил пішов, що, як кажуть, і чортам тошно стало! А сам примовляв: «Я тебе взяв на службу государеву, одягав і годував тепло й ситно, а ти замислив витівати на свою голову – потішуся і я над тобою… Це тобі завдаток; а якщо розплачуватися начисту з тобою доведеться, так знай, що більше дістанеться!»

Чорт Сидір Полікарпович, вирвавшися від жару такого, якого й у себе вдома, у пеклі, не бачив, кинувся через кранбалку і вчепився за одну лапу якоря, який щойно віддали і який летів у воду, пішов з ним на дно й увіп'явся мертвим зубом у мулистий, в'язкий, ґрунт морський; а коли на другий день судно стало зніматися з якоря, а чорта нашого ледь не дістали з дна морського, то він, у біді неминучій, перегриз зубами линву, і боцман з баку закричав… Лопнула линва… «Чорт і з ним, і з якорем, – подумав баковий матрос, якого висікли заодно з Сидорком, – у нашого царя якорів багато, всіх не переламаєш! Хоча б позбавилися новобранця цього невгамовного, що прийшов із країн пригішпанських, західних…»