Читать «100 чарівних казок світу» онлайн - страница 240
Афанасий Фрезер
Котів тут немає. Жодного кота. Ані півкота. Ані чвертькота… Невже вони всі пішли на котлетки? Брр! Ні, ні, я бігав на кухню, дивився: курятина, теляче м'ясо, баранина… А то б я з курорту світ за очі втік!
Зіна вчора мені влаштувала місячне затемнення. Місяць був такий круглий, величезний, блідий… Зовсім як живіт у нашого господаря пансіону. Я задумався, засумував і трі-шеч-ки підвив. Тільки дві-три нотки… А Зіна взяла й наділа мені на голову купальні штани.
– Ти, – каже, – не маєш права після десятої години вити!..
Але, по-перше, у мене немає годинника, і навіть кишені для нього немає… А по-друге… настрій від годинника не залежить.
Хотів послати Кікі листівку з привітом… Але консьєржка ревнива – не передасть.
У зоологічному саду
У Зіниного тата завжди «справи». У людей так вже ведеться – за все треба платити. За віллу, за парасольку, за м'ясо, за булки, за ошийник… і навіть, кажуть, скоро на фоксів подвійний податок буде.
А щоб платити – потрібні гроші. Гроші бувають круглі, металеві, з дірочками – це «су». Круглі без дірочок – це франки. І потім різні паперові. Паперові чомусь дорожчі і починаються з п'яти франків. Гроші ці якось «падають», «піднімаються» – абсолютно дурна історія, але я не людина, і мене це не обходить.
Так от, щоб мати гроші, треба робити «справи». Зрозуміли? І Зінин тато поїхав на тиждень до Парижа, узяв із собою Зіну, а Зіна – мене. І поки її тато «бігав» у справах (він чомусь у справах завжди бігає, ніколи не ходить), Зіна взяла мене на ланцюжок, сіла в таксі (чому воно так гидко пахне?) і поїхала до Зоологічного саду.
Сад! Зовсім не сад, а просто в'язниця для нещасних тварин. Зачекайте хвилиночку: у мене на спині сидить блоха… зловлю і розповім усе по порядку.
****
Коли я був зовсім куцим цуциком, Зіна мені про цей сад розповідала: «Який там носоріг! І яке під ним болото! А ти, Міккі, не хочеш умиватися… Сором!» І все неправда.
Носорога немає. Або здох з нудьги, або втік у місто і переховується в метро, поки його не роздавлять…
Але зате бачив верблюда. Він схожий на нашу консьєржку, тільки губа більша і з усіх боків шерсть. Мало йому горба на спині, так у нього навіть коліна горбаті! Харчується колючками і, здається, оцтом. Я б йому грамофонних голок дав! Він, негідник, коли Зіна дала йому булочку, фиркнув, булку зжер і плюнув їй на бант! Був би ти на волі, я б тобі показав…
Біла ведмедиця дуже гарненька. Сидить у ре-де-шосе в кам'яній ванні й зітхає. Свині які! Хоч би її на лід посадили чи на морозиво, адже їй жарко!
Маленький хлопчик кинув їй бісквіт. Вона вилізла, обтрусилася, ввічливо приклала лапку до лоба і з'їла. Буде вона сита, аякже! І хлопчик другий бісквіт їй на дрібні шматочки покришив: боявся, мабуть, щоб вона не вдавилася. Горобці все й подзьобали. Ну за що – за що її тримають у в'язниці? У Зіни є старий плюшевий Ведмедик. Неодмінно завтра притягну і кину ведмедиці: хай буде їй замість сина…
