Читать «100 чарівних казок світу» онлайн - страница 238
Афанасий Фрезер
Ось, Міккі, ти й дурень, а ще думав, що ти все розумієш!
Вистава була дуже дурна: він закохався в неї і поїхав автомобілем у банк. Вона теж закохалася в нього, але вийшла заміж за його друга. І поїхала автомобілем до моря з третім. Потім була пожежа і землетрус у ванній кімнаті. І хитавиця на пароплаві. І негр пробрався до них у каюту. А потім усі помирилися…
Ні, собаче кохання розумніше і вище!
Неодмінно треба винайти сінема для собак. Це ж безсовісно – все для людей: і газети, і перегони, і карти. І нічогісінько для собак.
Хай водять нас хоч раз на тиждень, а ми, склавши лапки, будемо культурно насолоджуватись.
«Чужа кістка»… «Похорон самотнього мопса»… «Пудель Боб надурив м'ясника» (для цуценят обох статей)… «Сни старого дога»… «Сенбернар рятує замерзлу дівчинку» (для літніх болонок)… «Поліцейський собака Фукс осоромлює Пінкертона» (для дітей і для собак).
Ox, скільки тем, Міккі!.. Ти писав би собачі сценарії і ні в кому не мав потребу…
Новий віршик:
На пляжі
Ой, як змінилося моє життя! Зіна влетіла до кімнати, хляп і – зробила колесом реверанс, ручки – пташками, оченята – вниз, і бовкнула:
– Міккі! Мій обожнюваний принце… ми їдемо до моря.
Я миттю помчав униз, до консьєржчиної болонки. Вона народилася біля моря і дуже симпатично до мене ставиться.
– Кікі, муфточко… мене везуть до моря. Що воно таке?
– О! Це багато-багато води. Вдесятеро більше, ніж у люксембурзькому фонтані. І скрізь протяг. Моїй хазяйці було добре, вона могла затикати вуха ватою… Море то ричить, то шипить, то мовчить. Ніякого ладу! За столом дуже багато риби. Діти копирсаються в піску і наступають собакам на лапи. Але ти фокс: тобі кидатимуть у воду палиці, і ти їх діставатимеш…
– Чудово!
– А коли ти втомишся, завжди біля моря на пагорку є ліс. Розриватимеш кротові нірки і кататимешся по вересу.
– Це що за штука?
– Травичка така кучерявенька. Як борода. Бузковенькі квіточки, і пахне скипидарчиком.
– Ну, дякую! Дай лапку. Що тобі привезти з моря?
– Поцуп у якого-небудь дівчиська тепленький шалик. Мій уже зносився.
– Кікі, я чесний! Я не можу. Але сьогодні у нас гості, я поцуплю для тебе шоколадного зайця.
– Мерсі. Прощай, Міккочко…
Вона пішла в куток і витерла очі об портьєру. Здається, вона в мене закохана.
* * *
«У десять разів більше за люксембурзький фонтан…» У цих болонок немає ніякого окоміру. У двадцять разів більше! Аж до неба вода і більше нічого. І солона, як оселедець… Чому солона? Адже дощик прісний і струмочок в лісі, який весь час підливає в море воду, теж прісний. Га?
Люди ходять голі, у смугастих і чорних попонках. У дірки знизу встромляють ноги. Ґудзики на плечі. Взагалі – по-дурному. Я, слава богу, купаюся без костюма. Ой, що ми із Зіною витворяємо у воді! Я гавкаю на прибій, а вона кидає в мене м'ячик… Але він великий і слизький, а рот у мене маленький. І ніяк його, чорта, не прокусиш! Гав!
