Читать «100 чарівних казок світу» онлайн - страница 241

* * *

Мавп зовсім, зовсім не шкода! Вони страшенні морди, і я їх зовсім не чіпав. Підійшов і лише трішки відвернувся вбік: жах як погано вони пахнуть. Кислою гумкою, тухлою кількою і ще якимсь маринованим поросячим гноєм.

Одна подивилась на мене і говорить іншій: «Глянь, яка собача потвора…»

Я? Гав, ідіотка! Я… потвора?! А ти що тоді?…

Побіжу до Зіниної шафки, понюхаю валеріанову пробку. Як у мене калатає серце!..

Тигр – огидний. Велика кішка і більше нічого. Уявляю, якщо його пустити до молочарні. Цілу ванну вершків вип'є, не менше. А потім з'їсть молочницю і піде до Булонського лісу відпочивати.

Лев – гарненький… Один зовсім старичок. Під шкірою складки, лисий і навіть хвостом не дриґає. Зіна читала якось, що лев дуже любить, коли до нього в клітку посадити собачку. П'ятьох розірве, а з шостим подружиться. Я думаю, що краще бути… сьомим – і гуляти на волі.

Є ще якісь зубри. Кошлатий, рогатий, голова копицею. Навіщо такі водяться? Ні пограти з ним, ні носити його на руках не можна… Взагалі на світі багато зайвого.

Дикобраз, наприклад. Ну куди він годиться? Камін ним чистити, чи що? Або кенгуру… На животі у неї портмоне, а в портмоне кенгуру. А шкура у неї, здається, застібається на спині, як Зінин ліфчик. Дурниця!

Слава богу, що я фокс! Собак у клітки не садять. Хоча деяких варто би: бульдогів та різних інших догів. Дуже несимпатичні собаки! І майже дикі. У нас напроти живе бульдог Цезар, так він неодмінно хоче перед нашими дверима зробити капость. Треба буде йому відомстити. Як?… Дуже просто. Адже у них теж є двері…

Людей у клітках не бачив. А от нашого садівника не завадило б посадити! З кухаркою – разом. Написати: «Собачі вороги». І давати їм на день по качану капусти і по дві морквини – більше ні-ні. Чому вони мене не годували? Чому самі крали і яйця, і вершки, і коньяк, а мене за кожну нещасну кісточку ногою шпигали?

Бачив змій. Одна, велика і довга, як пожежна кишка, подивилась на мене і прошипіла: «Цього, мабуть, не проковтнеш!» Бидло… Так тобі й дозволили живих фоксів ковтати!

У слона два хвости – спереду і ззаду, і роги в роті… І хай мене сто разів запевняють, що це «хобот» та «ікла», я кажу: хвіст і роги. Зіна вирішила, що коли подивитися на мишу в телескоп, то вийде слон. А що таке телескоп, пес його знає!

Так… Птахи, виявляється, бувають зростом з буфет. Страуси!.. І на хвості у них такі самі пір'їни, як в альбомі у Зіниної бабці на капелюшку. Пір'їн цих тепер більше не носять, молока страуси не дають, отже, треба їх просто засмажити, начинити каштанами і з'їсти! Ти, Міккі, хотів би страусову лапку погризти? Що ж, я цікавий…

Пізно. Треба йти спати. А в голові карусель: мавпячі зади, верблюжі горби, слоняче пір'я і страусові хоботи…

Піду ще понюхаю валеріанову пробочку. Серце так і стукотить… Як мотоциклет…

Нудить! Гик… Де кухарчина вмивальна чашка?!

Мокс-фіккі

Як я заблукав

Олівець тремтить у моїх зубах… Ой, що трапилося! У кінематографі це називається «трагедією», а по-моєму, ще гірше. Ми повернулися з Парижа на пляж, і я трохи здурів. Носився мимо всіх кабінок, стрибав через відпочиваючих дам, обнюхував знайомих дітей – душечки! – і радісно гавкав. До біса Зоологічний сад, хай живе собача свобода!