Читать «Інші пів’яблука» онлайн - страница 80

– Буде й чоловічий, – погодився він. – Але в цьому епізоді – твій, тільки твій, Лу, – і в святих моментах твій, і в грішних…

– Святе і грішне. Так нова колекція Ірини називається. І я там теж брала участь, а ти, як завжди, все пропустив.

– То повторіть на біс для таких, як я. Які проблеми?

Уже звертаючи з траси на бічну дорогу й об’їжджаючи ями, Кінь згадав:

– Як ти гадаєш, який символ дороги туди вставити? Щось таке, ефектне…

Луїза відразу зрозуміла, що йдеться про фільм.

– Калабаню на шляху. Символ наших доріг.

Кінь мугикнув, тоді озвався:

– Думай, Лу, думай…

– Тільки не попільничку на зім’ятому простирадлі.

– Лу, ці дурні ревнощі тобі не пасують…

– Ой, мовчи.

– То що є символом дороги?

– Рушник…

– Ні, тільки не рушник.

– Стрічка якась.

– Ні.

– Щось із того, що ти відзняв. Якийсь кадр. Подивимось, а тоді поговоримо…

Іноді в «Зубрівці» збираються й великими компаніями, де знають одне одного з давніх-давен, час від часу приєднується і хтось новий. Так чи так, але всі чуються тут комфортно. Це листопадове свято молодого вина могло б претендувати на рекорд своєю кількістю учасників.

У домі, в саду, в альтанці, на кам’яній кількаярусній лавці, навіть на колодах пісочниці – всюди гомоніли, сміялися, куштували з кущів гіркувато-солодку калину, курили й перегукувалися, відчуваючи, як починає тягти пронизливим осіннім холодом, і підступаючи ближче до теплих вікон.

З вікна горішньої кімнати Сонька-старша, Іринина донька, показувала своєму хлопцеві, який вигляд має Львів у золотому сяйві призахідного сонця. Макс був тут уперше. Він обходив із Сонькою цей дивовижний будинок, і що далі, то більше йому тут подобалося: стільки закуточків, закапелків, ще й горище, й таємниче підсхіддя – комірчина з поличками, заставленими всілякими абищицями й побутовим дріб’язком. Він жив з батьками, які приїздили додому лише спати, крутилися з ранку до ночі у своїх бізнесових справах, а квартиру обставили стримано й функціонально. Вона була подібна до якогось офісу з трьома кріслами перед трьома комп’ютерами та кухнею, що виблискувала металом і склом. У ній майже ніколи не пахло так смачно, як тепер у кухні Соньчиної тітки Магди. Макс думав, що Магда – рідна тітка його дівчини Соньки.

– Давно ви?… – Луїза зупинила Соньку в саду, показала очима на чорнявого хлопця. Діти тягли його до кущів самшиту, там ховалося від навали гостей перелякане кошеня на ім’я Хвостик – новий мешканець «Зубрівки».

Сонька з Луїзою вміли розмовляти незакінченими фразами, наче передавали шифрограми, розуміючи одна одну з півслова.

– Ще місяця нема, – відповіла Сонька, дивлячись, як кошеня впокорено завмерло на Максовій долоні, розчепіривши кігтики на тоненьких лапках. – Запросила його сюди, бо ви ж завжди кажете: «Всіх хлопців веди додому!»

– Неодмінно веди. Він побачить тебе у домашній атмосфері, і твої близькі до нього приглянуться. Де мама?

– Вже їде.

– То ходімо, допоможемо.

Узялися накривати на стіл, обговорюючи Магдин сон. Вона надавала своїм снам неабиякої ваги і при нагоді ділилася тим, що наснилося.

– До чого яблуко сниться? Що це значить?