Читать «Інші пів’яблука» онлайн - страница 78

Галя кинулася набирати Іринин номер.

– У-у-у-у-у! Га-алко! – зраділа подруга. – Чого ми так рано розійшлися? Могли ще гуляти! Такий день!

– Ірино, послухай мене, чуєш, послухай! Вимикай комп. Будь ласка. Вимкни комп, лягай у ліжко, вимкни комп. А я тобі… щось почитаю. Ти сама?

– А ти думала, Сонька вдома? Досі нема, паразитки! Де вона ходить?!

– І не треба, дай людині волю.

– Куди вже більше! Зараз, чекай, простирадло… рушник?… На якого біса він тут?… Зара-зара… Ух. Лежу… У-ух, яка карусель! А, колготки! Чекай. – Почулося хихотіння. – Усе. Тепер добре, читай.

– Комп вимкнула?

– Склала, наче нічний метелик. Гоп! Уважай, що вимкнула. Слухай, а де Кумпа пропадав?

– Не знаю, чого ж ти не спитала?

– А от ти і спитай. Читай давай.

Галя стягла з полиці першу-ліпшу книжку, розгорнула і почала читати. Читала, стишуючи голос. Читала, аж поки у слухавці почулося розмірене сопіння. Вона ще трошки помовчала, а тоді вимкнула зв’язок. І аж тоді глянула на назву – Парандовський, «Алхімія слова». Так цю книжку, мабуть, іще не використовували. Приспала королеву вечора.

9. Зубра. Викрадення

– Мій голос знадобився?… – хотіла лише перепитати, чи правильно його зрозуміла, а воно чомусь доволі в’їдливо пролунало, наче вона навмисно додала іронії чи дорікнула йому за щось.

Але Ігор не зважив на ці нюанси й відбувся жартом.

– Ну так. Майже як на виборах. Віддай свій голос! – налякав Луїзу різким рухом до неї.

Вона верескнула з несподіванки.

– Аж такого виразного, мабуть, не треба. Де мій светр? – Ігор завмер перед полицями шафи. – Синій. Де він?

– Онде чекає на тебе. Куди ти дивишся? Онде! Кого я маю озвучити?

– Вони самі себе озвучують, голоси залишаються як є. Але буде ще уривок тексту за кадром – наче навмисно для тебе. Я вже чую, як ти бавишся своїм голосом. Лу, це буде твоя найкраща роль.

Луїза ходила по хаті, збираючись. Вийшла з ванної, накинувши пеньюар, зупинилася перед дзеркалом. За годину треба бути в «Зубрівці». Куричі запросили на свято молодого вина.

– Ти вже все зняв до нової короткометражки? – запитала, фарбуючи вії.

– Ні, ще далеко не все.

Кінь зібрався дуже швидко й тепер сидів у кріслі, натягши свого улюбленого синього светра. Чекав, дивлячись на Луїзу.

– Ще не один рейс збиратиму матеріал. Назнімаю, а тоді виберу те, що треба. Найкращі монологи вже є – офіціантка у придорожньому кафе та прибиральниця на заправці. Ще класно поговорив із жінкою, що яблука та моркву продає на узбіччі… Розмовляю з тими, хто погоджується говорити перед камерою, але ж є й такі, що не хочуть світити фейсом. А там… клондайк! З того всього зроблю закадровий текст. На екрані, скажімо, номер у готелі, зім’ята постіль, попільничка, повна недопалків… Камера показує картинку, а ти за кадром розповідаєш, як стала повією.