Читать «Інші пів’яблука» онлайн - страница 77
Галина Костянтинівна Вдовиченко
– Запам’ятайте цей стан. Він вам пасує. У будь-якому товаристві ви будете королем танцю.
– Шкода, що я не знаю, як танцюєте ви і чи змогли б ми, коли випаде така нагода, скласти пару.
Неможливо розмовляти, перебивають та й перебивають. От і тепер тітка Марина й Анна Дмитрівна вдерлися у бесіду, рум’яні та жваві, приступили до Ірини з питанням:
– Коли наступна вистава?
– Яка вистава? – не второпала Ірина. – Все. Виступ закінчився.
– А далі? – Жінки ззирнулися. – Що буде з нами далі? З нашим показом?
– Ну, це ж не театр… – розгубилась Ірина й вихилила келих. – Раз показали – досить.
– А нам тепер що робити? – не вгавала тітка Марина. – До серіалів своїх повертатися, так? До телевізора та пантофель?
Ірина знизала плечима.
– Авжеж, – сказала Анна Дмитрівна, – авжеж. Нам здалося, що це лише початок…
– Яне, – Ірина шукала порятунку в Кумпи, – відкоркуйте ще шампанського.
Їй уже добряче крутилося в голові, але вона знову підставила свій келих.
«Кумедні бабусі… На гастролі зібралися… Вони, може, свого зіркового часу чекали все життя. Треба, зрештою, подумати. Може, і справді ще десь цю “виставу” показати?»
Перехилила повний келих, трьома ковтками – така спрага. Шкода стареньких. Крутять свої келихи в руках, позирають на неї, псують настрій. Галя он теж приголомшена: одна з сестер-двійнят до її Віктора-молодшого тулиться весь вечір, а він і хотів би зрозуміти натяк, якби це була її сестра.
– Що вона питала? – Тепер уже й Луїза напосідає. – Чуєш, Ірино?
Ірина не чує, розчервонілася, шукає поглядом Кумпу.
– Мій келих порожній! – нагадує, і знову бульбашки лоскочуть піднебіння. – Хотіла привітати. Ефектна, сукня від Живанші, поруч чоловік із ніг до голови в усьому від Балдессаріні… Сказала, що ти в неї працюєш. Гелена! Згадала. Її ім’я – Гелена, а прізвища не пам’ятаю. Хотіла тебе побачити, але не знайшла. Вона купила світлу туніку. Не торгувалася. Тільки спитала: «А яблуко продається?» Кажу жартома: «Хіба що зелене». А вона: «Я чула, що господиня дерев’яне продає». «Хто казав? – питаюся. – Яка господиня? Магда чи хто? Та вона, – кажу, – вже додому поїхала, в неї діти маленькі…» Це ти їй про яблуко розповіла?
– Навіть розмова про це не заходила.
– Ще шампанського?
– Можна.
– Яне! Та що ж це робиться? Шампанського!.. Шампанського!
Удома, вже після півночі, зайшла Галя на «Фейсбук» – і мурашки пробігли по спині. Ірина завзято спілкувалася з прихильниками: щохвилини вискакувало від неї нове повідомлення в довжелезній розмові з усіма. Хтось уже виставив знімки з показу, всі кинулися вітати дизайнерку, коментувати фото. Ірина дедалі більше поринала в небезпечну відвертість. Писала, не перечитуючи, з помилками та смайликами наприкінці мало не кожного речення:
Хтось відразу відгукнувся:
Ірина миттю відреагувала: