Читать «Інші пів’яблука» онлайн - страница 42

Той, хто бачив його короткометражки згодом, не йняв віри, що знято їх простим, найпримітивнішим способом. Таких кадрів він ніколи б не надибав, якби й далі залишався на телебаченні. Нічого б цього не було. Йому подобалося те, що він робив тепер. Два в одному. Кермо та кіно. Такий був його вибір.

Луїза сприймала все як належне.

– Він кохається в тому, що робить. – Луїза дивилася на Магду і знала, що та її розуміє. – Це найголовніше.

На споді душі, десь у найпотаємнішому її куточку, назавжди оселився у Луїзи страх, що ті дні, коли Ігор Кінь пив без міри і грав у казино по дві-три доби поспіль, загубившись у часі, можуть повернутися.

– А ти?

– Що я?

– Твоя нова робота тобі подобається?

– Ще б пак… Я саме такої шукала. І от тепер нарешті маю. Два дні на тиждень працюю, а заробляю, наче гарую з ранку до ночі. А решту часу живу.

До своєї нової роботи вона ще тільки придивлялася. І поки що її все влаштовувало.

Після того як вона відмовилася повертатися на телебачення, шукала чогось такого, що давало б час на неспішні ранки, тривалі дні, наповнені вечори. Багато хто не пізнавав Луїзу цікавився, невже їй подобається працювати якихось два дні на тиждень – їй, активній, невтомній та вигадливій? Саме так, двох днів їй було досить.

Вона впивалася тим, чого не мала ніколи: ні тоді, коли викладала англійську мову на експрес-курсах, ні тоді, коли перекладала інструкції про користування побутовою технікою, ні тоді, коли була референтом у фармацевтичній фірмі, менеджером з персоналу, піарником у страховій компанії… Вона ніколи не мала страху перед новою роботою. Ніколи. Їй навіть подобався цей бадьористий стан, коли вона все починала спочатку. Він змушував її надавати собі нового, ретельно продуманого, зовнішнього вигляду, оперативно оцінювати ситуацію на місці, прикидати, з чого почати розмову, чим закінчити і чим запам’ятатися потенційному роботодавцю. Вона невимовно гарнішала в такі кризові моменти й відкривала в собі нові можливості. Кілька років тому їй нарешті здалося, що вона знайшла свою справу, але незабаром була змушена піти з телебачення разом з Конем, а без них обох – її як автора та ведучої і його як режисера – програма «Потвора» зробилася геть іншою. Відтак зійшла на пси і зникла з екранів.

З Геленою, теперішньою своєю директоркою, Луїзу звів випадок. Луїза якось допомогла їй улаштувати бізнес-семінар із фінальним урочистим частуванням. Одноразова робота, на яку її запросила Геленина товаришка – теж бізнес-леді. Гелена побачила Луїзу в роботі, трохи з нею поспілкувалася, а вранці зателефонувала: «Попрацюєте гостесою ще на одному заході? В моїй фірмі?» Їй, як повідомила, сподобався Луїзин голос.

Голос. Луїза володіла ним, як Башмет своїм альтом Тесторе. Голос був той інструмент, яким вона могла досягти всього.

Гелена – як з’ясувалося, неврівноважена, надмірно емоційна особа – заходилася вихваляти свою нову помічницю. Луїза почувалася ніяково під невсипущою увагою та нестримною зливою оцінок. Хоч що зробиш – чудово, знаменито, грандіозно! Вона навіть якоїсь миті запідозрила свою начальницю в непрофесійній зацікавленості до себе. Гелені подобалося в Луїзі все: жести, манера сидіти, хода і над усе голос, його тембр, його вібрації, модуляції, інтонації… Гелена навіть почала неусвідомлено копіювати ці інтонації, купила собі жіночу файку, щоб курити разом із Луїзою. Це вже було занадто.