Читать «Ангели помсти» онлайн - страница 142

Альбінос перетягнув затворну раму, поклав знову.

– Хто керівник терористичного підпілля? – запитав слідчий.

– Щоб я комусь щось сказав, – встав гордо зі стільця пан Рафа; а далі в його голові сценарії всі закінчилися. Пан Хачос розсудливо спитав:

– Шо ти шепчеш, краснопірка? Ти шо, блядь, мені чіпляєш? Я наркоман зі стажем. Бритоголова падла. – Нарешті він втомився, сьорбнув носом. Бритоголовий альбінос повернув голову і закричав:

– Кого ви привели, засранці?

– Алімбекова і Нанаєва.

Бритоголовий слідчий потягнув підборіддя до стелі, виявляючи таким чином невроз.

– Де? – спитав він.

– Ось, – відповіли менти.

– Да. Напевне, вони, – сказав слідчий.

– Уперті попалися, – відповіли менти.

Альбінос-слідчий відіслав ментів разом з паном Хачосом і паном Рафою і запросив службу безпеки, відділ по боротьбі з тероризмом.

Нарешті барон наситився і сидів, осоловілими очима проводжаючи офіціанток у строкатому кімоно. Поблажливість вищої істоти блукала його слимаковими губами. Очі сльозилися від утіхи. Ось він тут – і нічого не зміниться, доки земля не зіскочить з осі й не пірне у прірву. Мітро хруснув пальцями і рушив до виходу. Його джип «Тойота» блимав новорічною ялинкою, і музика диско свистіла у прочинені вікна. Обізвалася мобіла, він повільним виваженим рухом підняв її і відповів хриплуватим м’яким грудним голосом:

– Чекай.

Кілер замотав гвинтар у якусь лахманину, але тут його увагу привернуло якесь шамотіння, і він присів, насторожено примруживши очі. Це була порожня будівля, якщо не зважати на одноокого сторожа з пістолетом системи Макарова без жодного патрона. Круглий місяць котився дахами. Кілер нарахував спочатку дві постаті, а потім з’явилася і третя, з голомозою головою і червоними очима. Циганський кілер перехрестився, тричі сплюнув через плече. Це його і видало.

– На коліна! – сухим голосом скомандував голомозий чоловік з червоними очима; і це трохи кілера заспокоїло.

Лабус зайшов спочатку з одного боку столу, затим перехилився на лівий і кокетливо глянув на Таню. Вона не здивувалась, але явно прийняла це за ознаку поганого тону. Перш ніж вона встигла до чогось додуматися, великий скляний кухоль, той, що з ручкою, опустився на голову Лабуса. Той завертів головою, ноги роз’їхалися, як у акробата, який робить шпагат, він навіть здивувався, але ненадовго. Другий бокал довершив справу, і цупка рука невідомого чоловіка вже тягла Таню до виходу. Вони скотилися східцями. Боб стрілою потягнувся вперед, до Лук’янівської, через стадіон. За ними бігли. Дорогу перегородила решітка з висячим замком німецької конструкції. Боб зупинився, передихнув, пальці у нього зробилися справжньою гумою, вони проповзли у щілину, захопили замок знизу, брязнув метал, дуга попала на противагу, і замок відімкнувся. Вони стояли на порозі пустого будинку. Двері прочинені, але, на диво, він не повів Таню туди, а шурхнув у відкритий каналізаційний люк, вхопивши її з собою. Там він повис на іржавих сходах, наче кажан, тримаючи за куртку Тетяну. Четверо чоловік шугонули в будинок. Минуло добрих п’ять хвилин, коли вони вийшли, відчайдушно матюкаючись, але ні з чим.