Читать «Ангели помсти» онлайн - страница 140

– Хач шарить, як її застромить. Ми з нею точно не тусували і не втикали, зубом, во… – смикнув за зуба. – А от у Хача є краї.

– Що за Хачос? – заревіли батьки. – Ми… Ми зараз з ваших задниць зробимо шаманські бубни.

– Я, – пан Хачос тикнув себе пальцем у груди, але не виніс земного тяжіння і посунув носом дзеркальною підлогою.

– Я – Рафа, – пан Рафа провів довгим дитячим поглядом свого кента.

– Ну, і що ви знаєте, га? Ану злазь на цирла, – загудів Митрофан Гастонович і тикнув сигару в рота. Зараз у нього було дві сигари. Так магнат нагадував пузатий крейсер на рейді.

– У пана Хачоса там зв’язки, – пан Рафа закотив очі під лоба і тикнув пальцем у небо.

Магнат, не витримавши навіть однієї думки, що є хтось вище за нього, захлинувся:

– Ублюдки! Жопи на німецький хрест порву! – заверещав пан нафтовий магнат і упав на задницю. Це була вихідна точка остаточного падіння, від якої вони попрямували в лапи закону й отаборилися у Лук’янівській мавпярні.

Саме лукавий лук’янівський полудень заморгував за стіни вулиці Артема, наче старий бродяга, лишаючи надовго стояти золоті скрижалі сонця у щілині між будинками. Таня оминула увагою японський ресторан, де гурманствував циганський барон Мітро й у вікно бачив підозріло знайому фігуру. Таня йшла синіми трамвайними коліями, минула крихітну будочку для продажу хліба і зачудовано закліпала своїми очиськами на справжнісінький гадючник, генделик, ригалівку тощо; будинок, у якому був цей заклад, нахабно і царствено стояв на узвишші.

На самій верхівці заводу стіни вималювано у колір концентрату киселю; чоловік з гвинтарем у вічко прицілу ловив самотню постать, яка плуталася між людьми незграбною лялькою. Це Боб. Безпристрасні скляні очі кілера виловлювали хлопця з окропу людської олії. Місце кілер вибрав не дуже вдале, але достатньо безпечне для нього. А Таня, обійнята димами і випарами гадючника, зачаровано підняла ногу на першу сходинку. Кілер подув на пальці, стиснуті в кулак, паскудна звичка, якщо зважити, що стояла теплінь. Голод нудно і гірко гуляв її шлунком. Було самотньо. Вперта вдача і чудова невідомість крутилися у кожній частині її тіла. Таня збуджувалася все більше і більше. Голод Боба був інакшого вигляду: йому хотілося жерти, а в кишені лежало тільки дві порвані гривні. Тож бідний спускається у клоаку через злидні, а заможний – від іншої нужди. Боб для кілера видався явно невдалою мішенню: хлопець несподівано ртуттю вивернувся між центнерною тіткою і пішов легко синіми трамвайними коліями. Кілер відкопилив губу і сказав щось плутаною говіркою, витягнув сотового і вимовив:

– Я його втратив.

Барон Мітро потягував саке, пропускаючи у своїй хаворізці ще одну порцію суші. Суші він не любив, але це було дуже модно, а Мітро знав багато заможних людей, які їли саме цю страву, а не давилися вареною яловичиною, як його одноплемінники. Тут його мобільний пропищав віденський вальс. Мітро сидів і їв, потім засунув свою руку, схожу на граблі, до кишені піджака від Версаче і відповів: