Читать «Ангели помсти» онлайн - страница 138

– Альо, я хочу чути такого-то… – заверещало з трубки, шукаючи, видно, у записнику чи в голові чудернацьку назву оного суб’єкта.

– Петро Накопич, – відрекомендувався детектив.

– Ага. Ага, – знову рявкнуло у слухавку. – Ти-то мені і треба! – видало і загрозливо замовкло.

– Чим можу служити? – видавив із себе, наче ліверну ковбасу з плівки, Петро Накопич.

– Ти, сучий виродку, будеш мені служити, а не то я сало спущу з твоєї сраки, – дивно прогарчало у слухавку.

– Прошу, – покірно сказав Петро Накопич, бо людиною був вихованою і ледачою. А сам подумав: «Напевне, важна птиця». Просто через свою поміркованість він інакше подумати не міг.

– Чого мовчиш, Петро Копович? – продовжувало рявкати генеральським голосом у слухавці.

– Я слухаю.

– Дивись, щоб не оглух! – видала слухавка і надовго замовкла.