Читать «Ангели помсти» онлайн - страница 129
Олесь Ульяненко
– Зупинися, а не то заганашу…
Він відкопав свою здобич у снігу, повертаючи пам’ять тонкими каналами, де сон і не сон, ніяк не розуміючи, коли це він встиг скинути гроші, й у цю мить відчув, що його хтось легенько торкнув за плече, і він побачив перед собою червоне обличчя, з сірими водянистими очима, важким носом, з широким розкриллям ніздрів і терпким запахом рому з рота. Обличчя сказало:
– Ходім. Я тебе сховаю.
Боб продовжував дивитися на нього, тримаючись за свої півтори тисячі, як за буй, а старий клоун повторив:
– Ідіот, ти хочеш, щоб мене разом з тобою загребли у снігу?
Опалові відблиски плавали кімнатою. Чорна стіна універмагу «Україна» підіймалася прямо перед вікном. Цирк видно не було, але старий відчував його, наче якусь колючку в серці.
– Життя – це дещо, в чому ми не розбираємося, – крутнувши ніздрями, смикнувши смішно носом, сказав старий. – Головне – розібратися, що хоче самотній перехожий на тому боці вулиці. Ти його можеш послати, можеш, скориставшись його самотністю, вдарити і відібрати останнє, а можеш просто…
Ром ніяк не діяв на старого клоуна. Принаймні так видавалося Бобу. Йому було приємно жити серед цих голих стін у самотині, ситому і в безпеці, слухати Руді й чути печальну музику юності, яка начебто пішла від тебе, але жила в тихих токах, що венами гнав ром.
– Тобі ніхто не говорить, щоб починати життя спочатку. Тобі треба навчитися слухати себе, – старий долив останні краплі рому, подивився у вікно, де розмітало сніг, і таємниче всміхнувся, наче у нього попереду було не життя, а так, пляшка рому, варені раки, яєчня і гіркий зелений чай.
– Ти мудрий, – сказав Боб, й іронія полізла тонким лезом їхньої розмови.
– Ти мені подобаєшся, – старий клоун знову закрутив носом. – Але ти розумієш не так, як я тобі говорив.
– Мені мама завжди говорила, що євреї самі говорять якось… – Боб подивився на порожню тарілку з-під равіолей.
– Багато ти знаєш, вилупку, про євреїв, – спокійно відповів старий.
– Та знаю…
– Хорошо. Закінчуй ці теми. Іди спати. – Старий пішов і приніс ще одну пляшку рому. – На добраніч.
– Ти що, образився?
– Атож, – старий не відкорковував пляшку, а дивився на неї завороженим поглядом.
– Тоді вибач, – сказав Боб.
– Нічого. Завтра нікуди не підеш?
Старий розлив ром по келишках, начепив важкі окуляри на масивного носа, глянув у вікно.
– Холодно. І який же ти ще молодий і дурний, – старий ковтнув ром, але вже не з таким благоговінням, як раніше.
Боб зрозумів, що зіпсував старому настрій. З подібними дурницями він зустрівся тільки у столиці. Так, у столиці він побачив зовсім інший світ, про який ніколи навіть не думав. Просто він утікав за блідий горизонт, підчепивши десь, як болячку, маячню і втому провінції.