Читать «Ангели помсти» онлайн - страница 128

Руді смакував ром, смачно перекочуючи напій у роті. Проковтнувши, він глянув на сліпого, зіщулив короткозорі очі, сказав:

– У тобі є щось від єврея…

– Навряд, – відповів Боб, наминаючи равіолі. Зі спиртного він визнавав лише самогонку, а решту напоїв вважав цяцянками, хоча ніколи не відмовлявся. Боб навіть не здогадувався, якої честі удостоївся, що старий клоун пригощає його чорним кубинським ромом.

– Не перебивай, неук, – старий дбайливо розлив ром по келишках. – Також у тобі є щось від китайця…

– Отакої…

– Я ж говорю: навчись, ідіот, слухати, – спокійно сказав старий. Його, здавалося, більше приваблював ром, ніж оця нікчемна розмова з кострубатим і неотесаним хлопчиськом.

– Також від татарина, – старий попробував одними губами, м’ясистими й чутливими, напій.

– Ого, – Боб запхнув до рота відразу кілька штук равіолей. – Може, від цигана?

– Помовчи, кретине, а слухай старшого. У тебе так, як у недбайливої дівки женихів на будь-який випадок. Тебе так багато і так мало, як островів в океані, – старий клоун хильнув, обтер губи. – Ось це ром. Бачиш?

– Не сліпий, – бовкнув Боб.

– Ром ні з чим не сплутаєш. А ти свій дар сунеш у кожну дірку.

– Руді, старий, до чого ти ведеш? Хіба я мало приношу грошей?

– Важливо не скільки, а як, – старий вибив товстими пальцями сигарету з пачки. Лизнув кінчик.

У лютому, коли морози позбавили можливості роздумувати над своїм становищем і змусили діяти, Боб попрямував на ринок «Юність». Того ранку він прокинувся з синім сонцем у голові. Прохиливши фанеру, побачив синій серпанок над синіми дахами, серпантин білого диму з автомобілів і зрозумів, що час іти, падати, летіти, але ні в якому разі не наздоганяти. Наздоганяють ті, хто програє. Він потовкся на коліях, потім рушив у натовп. Боб відразу все зрозумів, коли тіло пробило потом, воно заніміло, а руки, самі долоні й пальці, склавшись у незрозумілий йому спосіб, легко зашастали по сумках і кишенях. Замки відкривалися наче самі собою. За п’ятнадцять хвилин він був власником півтори тисячі доларів. Але на цьому Боб не зупинився. Зупинив його оглушливий удар кастета у тім’я. Очунявся Боб прикутим наручниками до батареї. Стрижені під нуль пацани стояли, нервово переминаючись з ноги на ногу, курили і перемовлялися.

– І-і-і, пацан, звідки ти такий взявся? – почав куций, старший, з повною пащею золотих зубів і прогнутим черепом.

– Він взагалі не наш, – сказав хтось інший і спокійно, зовсім буденно угрів його по ребрах, але в ту ж мить на його обличчі проступив подив, потім очі зробилися кислими і меланхолійними. Ніхто нічого не зрозумів, коли чорний клубок шугонув у прочинену кватирку. А Боб відіпхнувся ногами, усім тілом від стіни, шаснув у кватирку, пірнув у прочинені двері авто. Водій повернув голову, недоумкувато глянув, нічого не підозрюючи про небажаного пасажира, побачив, як з вагончика вивалюють пацани із шмалерами в руках, і від гріха далі рушив, погнавши авто на максимальній швидкості. Наприкінці ринку Боб видихнув і приставив вказівного пальця до потилиці мужика. І сказав: