Читать «Твоя дитинка» онлайн - страница 52

А ще у коханцiв аж два вечори не було любощiв.

«Що трапилося? - думає Нiнка - Це на нього не схоже. Можливо, в Алоїза з'явилася iнша? I вiн кохає ЇЇ? Так-так, адже сьогоднi зранку вiн не так поцiлував мене на прощання. I обiйняв лише легесенько!

А ще вночi Нiна прокинулася вiд того, що спала не на його плечi, а на подушцi! Вона ледь не розплакалася i навiть хотiла його розбудити, щоб запитати, чи вiн її ще кохає. Але потiм вирiшила зробити це вранцi. А коли вiн зранку не потягнувся до неї, вона страшенно образилася i розплакалася.

- Чому ти плачеш? - питає здивований Алоїз. - Мишко, тобi вже час збиратися. Дивися, вже дев'ята година. Знову шеф на тебе нагримає. Чому ти плачеш? Можеш менi пояснити?

- Не-е-е-м-о-о-о-ж-у-у-у! Ранiше ти мене зранку нiчого не питав!

Вiн хоче обiйняти її, але Нiна рiзко встає з лiжка.

- Не хочеш обiймати i не треба! Спи собi. Якщо не кинешся до телефона, тiльки-но я вийду за дверi!

- Що ти, мавпочко, верзеш? - смiється вiн. - Кому я можу телефонувати? Хiба я не весь час проводжу з тобою?

- Ага! Як ти проводиш зi мною час, коли я з 10-ої ранку до 9-ої вечора в мiстi?!

Переповнена спогадами, що цвiрiнькають в нiй розтривоженими горобцями, засмучена дiвчина натискає на дзвiнок. Та дверi їй нiхто не вiдчиняє. Її серце знову налякано тьохкає: «Де вiн?».

Вона вiдмикає квартиру сама. Вечеря нидiє в холодильнику. До неї нiхто не торкнувся.

«Де ж вiн?»

Спантеличена довго думає, сидячи на кухнi. I що тепер робити? Адже це трапилось уперше! Вперше з нею не порадилися i нi про що не попередили.

«Як правильно вiдреагувати?», - думає вона.

Нiна вирiшує чекати. Не може ж вiн десь так довго затримуватися. В її трошки хворобливу уяву розтривоженi горобцi наносять образи темних вулиць, прихованих барiв. I коханок.

Дiвчина лежить на лiжку й вдає нiби читає.

Далi розiгрiває вечерю.

Накриває стiл на двох.

Робить це дуже повiльно.

Весь час чекаючи.

Та Алоїз не приходить.

Коли одинадцята година вистрiлює сумнiвами, коли горобцi, яких пiдпалила її уява, починають запалювати собою все довкола, Нiна вирiшує йому зателефонувати. Вона набирає номер й чекає iз завмиранням серця. Що вона йому скаже? Що запитає? Яким тоном розмовлятиме? Нiщо в ту мить не природне. Тiльки страх.

Але зi слухавки банально повiдомляють:

- Ваш абонент знаходиться поза зоною досяжностi!!!!!!!

- О! I що тепер?!

Вона чомусь не може не сердитися. Вiдчуває себе надзвичайно ображеною. Її плаксиве «я» повстає проти такого поводження! «Зрада! - кричить воно, надриваючи серце. - Пiдла зрада! Тобi не цiкаво, з ким вiн там? Яка вона i скiльки їй рокiв? Чи вродлива i чи гаряча у лiжку?».

Дiвчина знову бреде до телефону. Як на зло, на мобiльному ще вчора закiнчився рахунок. Набирає його номер, думаючи над тим, що тепер, коли Алоїз увiмкне телефон, у нього виб'є вже двiчi: «Вам дзвонили…»

I це погано! Тепер вiн знатиме, що Нiна йому стiльки разiв телефонувала!

«Ваш абонент поза зоною…»

Вона вимикає свiтло. Вкладається в лiжко, намагаючись заснути. Лежить так не довше п'яти хвилин.