Читать «Твоя дитинка» онлайн - страница 50

Вони боялися його, як хвалився той, «мов вогню». I був цим страшенно вдоволений.

- Тiльки я тут - хтось! - казав вiн, сидячи за погаром вина.

I всi справдi вiдчували себе нiким. Бо над ними панував один великий бог - страх.

- Тiльки мене ви повиннi слухатися! - правив далi «татко». - А ти, виблядку, чого так дивишся? Хто тобi дозволяв дивитися менi у вiчi? Сиди собi i сопи у двi дiрки!

У такi хвилини мати десь переховувалася. Iнколи спала в сусiдiв, iнколи - у свекрухи. Але та не завжди пускала її, примовляючи:

- Казала тобi, щоб за мого сина не виходила! Бо ти йому не пара! Тепер йди до нього. Хай тебе б'є, коли ти - курва! Мабуть, гуляєш, тому й лупцює! От я вийшла замiж дiвчиною, не те, що ти - з причепом! Тепер тебе Бог i карає. Забирайся додому!

А насправдi вона, як i всi, боялася сина. Не могла пiдiйти до нього й сказати:

- Синку! Схаменися! Що ти робиш? Хiба не бачиш, як глибоко травмуєш дитячi душi? Що породивши нове життя, вдихаєш в нього всю свою поганющу суть?

Часто, коли дiвчинка прибiгала до баби вся в синцях, стара казала:

- Но, бачиш дитино, знову дiсталося. Так i мiй чоловiк усе бив дiтей… А мене - iще бiльше. Гей-гей, скiльки разiв не ночувала я вдома! Зате на старiсть, коли був уже геть немiчним, я йому вiдплатила сповна!

Двi подружки пiшли в лiкарню. Вони мали план: як зробити так, щоб про їхнi вiдвiдини не дiзналися в школi. Бо директор точно розкаже батькам. А тодi - начувайся!

Вони прийшли пiзно. Пiсля урокiв. Несмiливо проходжувалися коридорами, не знаючи, в якi дверi податися. Такi слова, як «гiнекологiя» чи «жiноча консультацiя» не говорили їм нi про що.

Трохи повагавшись, зайшли, де було привiдчинено. За столом сидiла лiтня жiнка з добрим обличчям.

- Доброго дня! - першою обiзвалася Катя.

- Доброго дня, дiвчатка, - глянула на них жiнка в бiлому.

- Ми шукаємо лiкаря…

- Лiкаря? А що ви хотiли?

Десь заплакала дитина…

- А ми хотiли порадитися, - взяла iнiцiативу на себе Катя.

- Порадитися? Гм… I що ж вас, милi мої, турбує?

- Вона, - киває головою на подружку Катя, - хвора.

- I чим вона хворiє?

- Ми точно не знаємо, але здається, що СНIДом! Принаймнi саме зi СНIДом спiвпадають всi ознаки…

- Що? СНIДом? - розширились здивованi очi жiнки в бiлому.

- Так! Бо в неї там болить i пече! А ще й висипка є!

- Гм… Але ж ви сiдайте… дiвчатка… сiдайте. Не стiйте бiля дверей.

Дiвчата нiяково познiмали з плечей рюкзаки. Посiдали на самий крайчик тапчана, готовi кожної митi дременути.

- А ще що? - питала жiнка. - Що ще турбує?

- Ну… Ми не знаємо…

- Гм… - розмiрковує жiнка в халатi. - Звiдки тут взятися СНIДу? У тебе колись брали кров на аналiз?

- Нi, - видихнула дiвчинка.

- А з хлопцем ти спала?

- Спала! - опустила очi мала.

- Спала?! I коли ж це ти встигла?

- А її зґвалтували, - поспiшила рятувати подружку Катя.

«Зґвалтували? - подумала дiвчинка. - Хiба це входило в нашi плани? I звiдки вона таке взяла?»

- Зґвалтували? - перепитала жiнка. - Так потрiбно заявити в мiлiцiю! Що ж ви тут сидите! Ти хоч знаєш, хто тебе зґвалтував?

- Знає! Аякже! Звичайно, що знає! - брехала перелякано Мар'яна.