Читать «Твоя дитинка» онлайн - страница 53

А потiм - сльози, сльози, сльози…

Дикий безутiшний плач.

Але чому вона плаче? Що вiн зробив не так?

Потiм вона накривається з головою i вже так ридає. Через двадцять хвилин це їй набридає i вона телефонує знайомiй. Бо подружок у неї нема. Нiна скаржиться на Алоїза:

- Уявляєш? - розповiдає вона. - Я тепер навiть не знаю, де вiн!

- Я в шоцi! - каже знайома й одразу пропонує. - Приходь до нас. Хоч раз в життi погуляєш. А то через твого розумника я скоро забуду, який ти маєш вигляд.

- Добре! - погоджується Нiнка, бо бути сама тепер не може. Мусить вiдволiктися вiд цих слiз. Має примусити себе усмiхнутися, адже на душi гiрко i розпач.

Дiвчина сiдає у нiчне таксi, так i не збагнувши, чому так невтiшно плакала?

Коли Нiна приїхала, хлопцi й дiвчата вже чекали на неї з пивом. I тiльки-но вона вiдкоркувала пляшку, як зателефонував ВIН.

Нiнка сотнi разiв говорила собi, що коли подзвонить Алоїз, вона не братиме слухавку iз принципу, але тепер одразу до неї кидається.

- Мишко моя! Де ти сховалася? Я зайшов до хати. Сиджу тут вже десять хвилин, а тебе нема й нема! Де ти, маленька?

- Я в подружки. П'ю пиво.

- А що ти там так пiзно робиш? Коли прийдеш?

- Я не прийду!

- Як це?

- Не прийду!!!

- I чому?

- Тому що ти повiвся зi мною пiдло!

- Чому, маленький i дурненький зайчику? У нас була акцiя. А потiм ми з хлопцями завалили на пиво.

- Але ти мiг мене попередити!

- Мишко, я вже був п'яненьким i геть забув! Ходи додому, рiдна!

- Нi.

- То що менi робити?

- А що хочеш!

Насправдi вона ДУЖЕ хотiла додому. Вона ДУЖЕ хотiла до нього. Бо, як не дивно, любила, коли чоловiк напiдпитку. Це траплялося рiдко, але тодi вiн був таким кумедним. Вiн так її тодi любив i пестив! Легкий запах алкоголю та якоїсь кнайпи збуджував Нiну. Але зараз вона не бiжить до нього, бо вибирає дурну й егоїстичну позу ображеної. Нiнка не захотiла стати розумiючою й доброю. Не змогла. Не навчилася.

А ще вона не могла показати свою слабкiсть перед знайомою, яка щойно казала: «Тiльки-но вiн тобi зателефонує, як ти одразу побiжиш. Ти - ненормальна. Хiба не бачиш, що вiн завжди робить усе, як захоче? Перестань над ним трястися. Ти - дiвчина! Хай вiн за тобою бiгає! Думаєш, де вiн зараз сидить? Iз пацанами? Не будь наївною».

«Ну i як тепер зiбратися й пiти? - думала Нiна.

I вона стала в позу. Це був маленький акт самоствердження. Тiльки в чиїх очах?

Його?

Подруги?

Своїх?

Нiнка засинає на одному лiжку з Танькою, весь час чекаючи, що коханий зателефонує знову. Тодi вона пiде, незважаючи нi на що. Але Алоїз не дзвонить, i вона, стомлена чеканням i пивом, провалюється у сон.

Будить її телефонний дзвiнок.

- Мишо! Ти де?

- Як де? Я сплю!

- Куди ти подiлася? Я прокинувся вiд того, що нiкого не обiймаю! Я нiчого не розумiю, - бурчав у слухавцi здивовано-сердитий голос Алоїза.

- Я ж у Таньки.

- Як це у Таньки? Що ти там робиш? Бачила, котра година? Що ти там робитиш о п'ятiй ранку?

- Що-що? Сплю!

- А чому ти не вдома? Я щось нiчого не доганяю. Слухай, я що - вчора напився? Нiчого не пам'ятаю! Ми що, посварилися? Вибач, моє оленяточко. Повертайся додому!