Читать «Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори» онлайн - страница 104

Автор твору невідомий. Традиція найчастіше приписує його або Верґілієві, або Авсонію. Тому переважно входить як додаток до повних видань обох авторів.

Троянда, оспівана і в класичну добу, — символ розкішної, але короткочасної краси, перелітної і неповторної молодості. Автор твору робить цікаву спробу передати словом народження троянди; бачимо той процес, мов у сповільненому (чи прискореному?) кадрі: від зеленого ще пуп’янка — й до повного цвіту. Передостанній рядок твору дуже близько повторює П’єр Ронсар у кінцівці своїх «Сонетів до Єлени»: «Cueillez dès aujourd’hui les roses de la vie» («Зарання рвіть, за дня, троянди, квіт життя»).

Переклав також М. Зеров.

418

3. Аврора (у греків — Еос) — богиня ранкової зорі; щоранку виїжджала з-за обрію на колісниці і віщувала про наближення свого брата Геліоса (бога сонця), супроводжуючи його далі аж до заходу (пор. 45—46).

419

12. Пест — місто в Кампанії (Південна Італія), відоме ранніми сортами троянд.

420

18. «Венері одній служать — і ружа, й зоря» — Венера вселила в Аврору постійне любовне бажання, тому поет називає її служницею Венери; троянди — квіти, посвячені Венері.

421

21. «Владарка Пафосу» — Венера; Пафос — місто на Кіпрі, відоме культом Афродіти.

422

Стилізація ритмічної трудової пісні веслярів (так звана келевсма). Подібних стилізацій мало збереглося в античній поезії, але пор. напр, пісню женців в X ідилії Теокріта. Порівняймо також збережену в Плутарховому «Бенкеті семи мудреців» пісню млинарів, пов’язану з правителем Мітілени, що на о. Лесбос, Піттаком (VII—VI ст. до P. X.) (див. «Від перекладача»).

Текст у деяких місцях пошкоджений, тому перекладено за редакцією з кон’єктурами Беренса (Baehrens, vol. III, p. 167).

Переклав також М. Зеров.

423

2. «…моря…бог…» — Нептун (Посейдон).

424

7. «Морю всміхається…» — від усмішки моря, не раз зауважували античні, до спохмурніння — одна мить: «momento mare evertitur» — «в один момент море збурюється» (Сенека).

425

12. «…борозну залишаючи сиву…» — нетривку, на відміну від борозни, яку залишає плуг (див. прим, до Загадок Симфосія, с. 278).

426

14. Кавр — північно-західний вітер.

427

16. «…берег німим щоб не був…» — у відкритому морі берег уже не озивається, і людина залишається віч-на-віч із двома, чужими їй, стихіями — морем і небом. Найкраще про це — Верґілій: «Cael(um) undiqu(e) et undique pontus» («Звідусіль — тільки небо та море»). Виділена тут частина прислівника (undique — звідусюди) перегукується з іменником «undae» — «хвилі» (undis — хвилями, серед хвиль). Отож під текстом (чи за текстом) постає образ: бачимо неосяжність неба і моря — глибини й висоти (лат. altus — високий, глибокий', altum, глибина, означає також море).

428

Ліей — епітет Вакха, переносно — вино.

429

У деяких рукописах вірш має назву «Про руїну Трої». Про підкорення Греції Римом — Горацій у своїх «Посланнях» (II, І, 156—157): «Греція, скорена воїном диким, — його ж підкорила: / В Лацій селянський мистецтва внесла…»