Читать «Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори» онлайн - страница 102
Солон
379
Ніс і Евріал — супутники Енея, зразок сердечної дружби і готовності загинути один за одного. Їх смерть у бою з рутулами описує Верґілій в «Енеїді» (IX, 367—445).
380
«Люблять тебе — то люби» — в ориґіналі: «ubi amaris, ama», яке можна розуміти і так: «коли полюбиш — люби».
381
Аполлонові автор дякує як богові поетичного натхнення.
382
«Смерть не поглине мене…» (Nil mihi mors faciet) і ритмічно, й за змістом перегукується зі знаменитим Горацієвим висловом із «Пам’ятника»: «Non omnis moriar» («Ні, не весь я умру»).
383
Вірш (ямбічний триметр) є молитвою до богині землі Теллюс, яка мислилась матір’ю всього живого і навіть матір’ю богів. Верґілій називає її першою з-поміж богів («Енеїда», VII, 136). Пов’язувалась також і з посмертними культами як спільна могила всього, що втратило життя.
384
1. «Свята богине Земле…» — пор. в І. Франка: «Земле моя, всеплодющая мати…» Ця молитовна тема снується і в наші дні (пор. твір Р. Дідули «Моління за рідну землю», Львів, 2006).
385
14. «…що з тебе — в тебе… знов іде…» — пор. біблейське: «Землею єси — і в землю обернешся» (кн. Буття, III, 19).
386
33. «…того дару зцілення…» — бог-цілитель, винахідник медицини — Аполлон; йому й підлегла була могутність трав (herbarum potentia), про що Овідій у «Метаморфозах» (1, 521—522).
387
Один з найвідоміших творів пізньої античності, ймовірно, IV ст. Автор невідомий, можливо, походив з північної Африки. Є також переклад М. Зерова.
Твір є стилізацією гімну на честь Венери з нагоди її квітневого свята. Писаний трохеїчним тетраметром. Повторюваний рефрен підкреслює поділ твору на змістові відтинки різної довжини.
388
1—11. Вступ, загальне славлення весни і Венери, передчуття свята.
389
4. «…на землю плодотворний рине дощ» — в Івана Франка («Жде спрагла земля плодотворної зливи…») — відлуння цих же міфологічних образів: Ефір (Етер), чоловік Землі, спадає на свою жону плодотворним дощем (див. далі, 59—61).
390
7. Діона — одне з імен Венери.
391
9—11. Венера (Афродіта) народилася з морської піни, що утворилась від крові оскопленого Неба-Урана (тому «пурпурових», 9 і «з крові створена», 23).
392
Понт — тут: море.
393
12—26. Весняне пробудження рослинного світу; особливу увагу поет зосереджує на розквітанні троянд — Венериних квітів; вживає при тому «шлюбну» метафорику.
394
14. Фавон (або фавоній) — теплий західний вітер, зефір; починав віяти з початком весни.
395
23. Кіпріда — Венера.
396
27—47. Приготування до свята: збираються німфи, роззброюється Амур, сходяться інші боги, і лише цнотливу Діану просять на час свята віддати правління Венері.
397
38. Делія — епітет Діани (бо народжена на острові Делос); Діана (у греків — Артеміда) — богиня рослинності, полювання (пор.: «Щоб той гай не оросився кров’ю звіра-хижака», 39), господарка лісу (пор.: «Хай Діона в лісі править, ти ж, Діано, — уступи», 37), діва і захисниця дівоцтва (пор. 41).