Читать «Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори» онлайн - страница 105

430

Владар снів — Гіпнос (див. прим. до загадок Симфосія, 40).

431

«…в небо душа одлетить» — тобто, словами Горація, «чимала, краща, частка» (multaque pars) людського єства.

432

1. Напис на стіні в Помпеях. Апеллес — знаменитий в античності грецький маляр (IV ст. до н. е.). Серед інших його творів відомим було зображення «Афродіти, що виходить з моря».

433

3. Цей двовірш — наче стислий підсумок Овідієвих «Любовних елегій» та «Мистецтва кохання»; такі ж мотиви — й у піснях ваґантів, для яких Овідій був одним із найулюбленіших поетів.

434

5. Напис на стіні палацу Калігули в Римі.

435

6. Другий рядок епіграми — з Овідія («Любовні елегії», XI, 35).

436

7. Подібний мотив знаходимо в «Пріапеї» (LXI, ІЗ), де яблуня нарікає на вірші поганого поета, вирізані на її гіллі. Проперцій (II, VI, 27—30) замислюється над тим, хто ж то вперше прикрасив стіни сороміцькими малюнками.

437

8. Сентенція, написана вугіллям на стіні будинку в Помпеях. «Смерть, яка йде» (Mors gradiens) — найпоширеніший у поетів образ смерті. Іноді вона й сама про це нагадує, як у приписуваному Верґілієві творі «Шинкарка»: «Смерть — за вухо щипне, скаже: „Живіть, я гряду“». Крок смерті або гучний, як у Горацієвій оді до Сестія (1, 4), або ж тихий: смерть підкрадається нечутно, обмотавши ноги повстю, як у П'єра Ронсара, який полюбляв образи й поетику Горація.

438

9. Римська епітафія, ймовірно, І ст. Пор. у Горація (Оди. II, 18, 18—19): «Ти ж на пишний дім собі / Громадиш мармур, мав би — для гробниці»; пор. також розважання Трімальхіона в Петронія («Сатирикон», 71, 7): «дуже помиляються люди, коли оздоблюють свої оселі за життя і не дбають про ті, де судилось їм довше мешкати». Останній рядок пошкоджено, переклад за кон’єктурою.

439

10. Напис з Антіохії, ймовірно І ст. Розмір: трохей. Закликами до пиття (мотив, перейнятий від античних) рясніє, зокрема, середньовічна поезія мандрівних студентів — ваґантів. Її відлуння, можливо, у нашій пісні: «Як засядем браття, коло чари…» Латинську епітафію («Пийте, поки живете») мовби продовжують слова із згаданої нашої пісні: «Бо на небі на дають горілки…»

440

11. Римська епітафія. Цікаво порівняти з Лукрецієм: «Речі не можуть / Ні в цілковите ніщо повернутись, ні вийти з нічого» («Про природу речей», І, 857—858). Це «ніщо» у минулому і «ніщо» у майбутньому цікаво зіставляє, йдучи, очевидно, за Лукрецієм, Сенека у «Троянках»: «Цікавить тебе, де після смерті лежатимеш? — Де всі, хто ще не народжений».

441

12. Напис знайдено в Тунісі. Під віршовим текстом дописано, що Луцілла прожила 14 з половиною років, з яких ледве півтора була замужем за Ексуперанцієм; він і поставив їй цю пам’ятну плиту. Стародавні греки, зокрема, автори трагедій, хоч якими були життєлюбами, не раз висловлювали вкрай похмуру думку: «Не родитись на світ — було б / Наймудріше. Коли ж родивсь — / Тут же в край, звідки вийшов ти — / В небуття — повернутись», — співає хор у трагедії Софокла «Едіп у Колоні» (1225—1229).