Читать «Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори» онлайн - страница 101

369

39. Кентавр мовби унаочнює приховані психологічні проблеми людини: він, сказати б, не може виконати основної вимоги моральної філософії античних — бути собою (constare sibi), оскільки не є одним і тим же — поєднує неоднорідне, непоєднувальне: голову людини — з тулубом коня; він, якщо застосувати наш фразеологізм, — «сам не свій».

370

40. «Сон мене облюбував…» — снодійні властивості маку відомі були від найдавніших часів. На античних вазах бачимо крилатого Гіпноса, бога сну, як він летить над землею зі стеблом маку й посипає на людей сон.

371

45. Пор. «Народження троянд».

372

98. Ехо — див. ком. до Авсонія, «На зображення Ехо».

373

99. Див. ком. до Авсонія, «Перебіг дня», «Сни».

374

«Зміїні вірші» в антології Різе займають позиції 38—80. Іноді їх приписували Луксорію, проте без достатніх підстав. Пор. також «Прихід весни» Пентадія, що теж написаний у формі зміїних віршів.

«Зміїні» — бо наче замкнуті у собі (подібно до змії, що тримає у пащі свого ж хвоста): початок гекзаметра, до цезури, повторюється у наступному пентаметрі, в його кінцівці; повторюється, звичайно, найважливіша думка, як у першому дистиху; «Випадок крутить усім». Метрично зміїні вірші базовані на елегійному дистиху.

375

«Випадок крутить усім…» — жереб можна витягати зі скриньки (урни), можна, потрясаючи, крутити нею, щоб із неї через проріз випав жереб. Так у підземному світі богині долі, Парки, вирішували, кому померти: чий жереб випав (на кожному було написане чиєсь ім’я), той мусив піти зі світу. Кажемо: «випало мені…».

376

Нарцис, закоханий у своє відображення, гине від від любові до себе самого. Міф про Нарциса можна розуміти й так: «Пізнай самого себе» (у Г. Сковороди: «Наркісс. Разглагол о том: узнай себе»); принаймні, він таїть у собі загадку дзеркального відображення.

377

Юнона, Мінерва і Венера посперечалися, хто з них найпрекрасніша, і звернулися до Паріса, сина троянського царя, щоб той їх розсудив. Кожна з богинь намагалася у свій спосіб підкупити Паріса і той звабився на обіцянку Венери: він оголошує богиню найпрекраснішою і за це вона допомагає Парісові заволодіти прекрасною Єленою — дружиною спартанського царя Менелая. Це і стає причиною Троянської війни, яка прославляє Трою, але водночас призводить до її загибелі.

378

Герó — жриця Венери (Афродіти) в місті Сест на березі Геллеспонта (Дарданелли), в яку закохався юнак Леандр, що жив на протилежному березі протоки. Щоночі Леандр плавав до своєї коханої, орієнтуючись на вогнище маяка, яке запалювала для нього Геро. Одного разу вогнище загасло і Леандр загинув у морі. Верґілій у «Георгіках» (ІІІ, 258—263) наводить міф про Геро і Леандра для підтвердження своєї афористичної думки, що «Amor omnibus idem» («Всі однаково люблять») — тобто одна й ця ж сама жага на безрозсудні вчинки як людей, так і всіх інших істот… Протоку Дарданелли, повторюючи шлях Леандра, переплив у свій час Байрон.