Читать «Шукачі скарбів» онлайн - страница 3

Скоріше чи пізніше, але переговори з Шульгою треба починати.

— Оксанко, біжи додому, — батько легенько ляснув її по спині.

— Ми тут чевраками граємося…

— Біжи, потім іще пограєшся. Дівчинка піде? — він запитально подивися на молодика.

— Нехай собі йде, — знизав той плечима. — Кажеш, її мама в Італії?

— Кажу, — батько провів доньку поглядом, знову повернувся до співбесідника. — А тобі яка печаль?

— Кажеш — чи таки правда в Італії? — кутик рота молодика скривився.

— Може, відійдемо? Діти тут…

— Давай відійдемо, — молодик підвівся. Чоловік у спортивках виявився вищим за нього на цілу голову, тому все одно доводилося дивитися знизу. — Там за рогом у мене машина.

Чоловіки вийшли з двору. Попелястий «опель» справді притулився біля самої бровки тротуару за рогом сусіднього будинку. В машині нікого не було, не стояв ніхто й поруч із нею. Пискнула, вимикаючись, сигналізація. Молодик гостинно прочинив дверцята, сів на місце водія, кивнув супутникові на крісло поруч із собою.

— Ну?

— Чого відразу «ну»? Ігорем звати?

— Ну?

— Знову «ну». Шульга Ігор, не помилився?

— Паспорта при собі немає… До речі, кому це я мушу показувати паспорт?

— Нікому не мусиш. Знаю я про тебе все, Ігоре Шульга. Де живеш, скільки заробляєш, яку горілку любиш. Кажеш, дружина твоя, Шульга Галина… Віталіївна, правильно? — Шульга мовчав, молодик повів далі: — Значить, Галина твоя нібито виїхала на заробітки до Італії в лютому цього року і тепер мешкає неподалік від такого собі міста Мілана, де працює економкою в одній старенькій заможній італійській родині. Скажи мені, чувак, у тебе ж свій маленький бізнес. Неабиякий, але ж свій. Чого жінці не вистачало, що вона раптом зірвалася на заробітки за кордон? Економкою працювати в двох старих італійських пердунів?

— Навряд чи, чувак, це тебе колише.

Шульга тримався спокійно, це чомусь роздратувало молодика. Досить уже гратися, вирішив він. Пора в атаку.

— Молодець. Так можна пояснити будь-який дурний вчинок. Нам не понять — і всі діла. Розумний ти, мабуть, Ігоре, але точно дурний. Не міг нічого краще придумати? Хіба що ви хочете в Мілані філіал свого кафе «Заходь» відкрити. Ще одну піцерію. Чи навпаки — вареничну. Будуть міланці вареники з капустою та вишнями хряцати…

— Чого тобі треба?

— Мені від тебе — нічого. Ну, хіба б ти вже не брехав про жінку та Італію. Дивися сюди.

Він перехилився через спинку сидіння, дістав ноутбук, підняв кришку, увімкнув його, довгі тонкі пальці швидко пробіглися по клавішах. На моніторі після його маніпуляцій з’явилося зображення молодої жінки. Вона дивилася просто перед собою. Погляд — розгублений і навіть приречений. У руках — розгорнутий номер газети.

На Ігоря Шульгу дивилася його дружина Галя.

— Бачиш, знайшлася. Вона б так старанно ховалася, Ігорку, як ти гладко брешеш. Італію придумав, дитину навчив, що треба чужим людям говорити. Ще він дитину брехати вчить із такого віку… Уважно придивися — яка там дата на газеті?