Читать «Шукачі скарбів» онлайн - страница 150
Андрій Кокотюха
Питання прозвучало несподівано, Кохан замість відповіді лише мовчки хитнув головою.
— Правильно. Не треба — шкура попсована. Ну, може, ходімо звідси? Тут не дуже зручне місце для розмови.
Перш, ніж піти, Кохан нахилився над ведмедем. Автоматна черга прошила його могутню тушу в двох місцях, але все ж таки вбили звіра кулі, послані в голову. Він торкнувся рукою роззявленої пащі — і ледь устиг висмикнути пальці. Щелепи зімкнулися в останній звірячій агонії.
— Здоровий, гад…
— Здоровий, — погодився майор, закинув речмішок на ліве плече, запитав: — Перекуримо?
— Перекуримо, — погодився Дмитро, раптом усвідомивши — саме цигарки йому зараз не вистачає. У речовому мішку майора знайшлася наполовину скурена пачка «Казбеку», дбайливо вкладена так, аби зберегти «міське» куриво від вологи. Припалили від піднесеної майором запальнички, після чого той повів розмову далі:
— Ти хто і звідки взявся? Ти випадково не з групи, яка кілька днів тому подалася ловити бандитів?
— Ти… ви звідки…
— Я все знаю. В мене робота така. Прізвище моє Кольцов, звуть Павло Андрійович. Після всього навряд чи нам треба бути на «ви». Головне — пам’ятати, в кого яке звання. Правильно?
— Так точно, — Дмитро не поспішав ставати струнко, але майор, здається, цього й не вимагав. До того ж сам він одягнений у цивільне. — Сержант Кохан.
— Колишній сержант?
— Чому — колишній?
— На військовій службі?
— Ніяк ні. Я, гм, приїхав у гості до однополчанина…
— Знаю я про всі ваші гості. Де Гармаш та інші?
Ноги Дмитра підкосилися проти його волі. Він узагалі дивувався, як вони його тримали під час розмови з майором після всіх сьогоднішніх пригод. Особливо — після бігу наввипередки з ведмедем. Ледве встигнувши притулитися спиною до кедра, аби не впасти, Кохан опустився на землю.
— Що таке? Поранений?
— Не знаю… Ніби ні, але чогось ноги не тримають. Ви… ти тут сам, більше нікого немає?
— Я,
— Ми бандитів знайшли, — в темряві Кольцов навряд чи бачив сумну посмішку Дмитра й точно не вловив його іронії. — Чи вони нас. Словом, хтось когось у тайзі надибав.
Кохан почав розповідь не відразу й говорив не все. Звісно, про пошуки золота він промовчав. Бо точно знав — іншої інформації в майора не повинно бути. Решта подій у його трактуванні виглядала так: провідник, який викликався вести добровольців на лови банди, виявився зрадником і привів їх у пастку. Навіщо бандити захопили їх і чому не вбили відразу, він не знає. Чи живі зараз Гармаш та інші, він так само не уявляє. Коротко і ясно.
— Отже, помилки немає і в цих місцях справді переховується Федір Рогожин? — спокійно перепитав майор Кольцов після того, як Дмитро закінчив розповідь.
— Так точно. Павло не вірив до останнього, бо надто вже неймовірні припущення…
— Можеш провести мене назад до тієї заїмки, де переховуються злочинці?
— Уже ніч. Я біг… Боюся збитися з дороги…
