Читать «Шукачі скарбів» онлайн - страница 148

Звір далі рухатися не ризикне. Але Кохан побачив, що й він опинився не в кращій для себе ситуації. Болото поволі засмоктувало його. Спроба рухатися ні до чого доброго не призвела: жадібна трясовина оточувала його з усіх боків. Урятуватися від неї можна в єдиний спосіб — вийти на тверде, зробивши кілька кроків уперед. Але це означало — зробити останні у своєму житті кроки. Бо там гарчав голодний розлючений ведмідь і він не збирався залишати здобич просто так.

Або поступово вгрузнути в трясовину з головою, або дати себе розірвати і зжерти.

Відчайдушна спроба знайти хоча б невеличкий прохід серед купин обернулася поразкою. Ноги вгрузли ще сильніше, а коли Дмитро спробував повернутися назад, його відразу засмоктало по пояс. Ведмідь боком просувався за ним, навіть спробував таки дістатися до здобичі, але сам ледь не загруз, тому з лютим гарчанням позадкував.

Тепер відстань між людиною і звіром становила приблизно метрів чотири. Ведмідь ревів, витягнувши голову вперед, та подолати ці метри не ризикував: під ним відразу починало хитатися болото.

Кохан закричав на всю силу легенів. Звір замовк від несподіванки, а потім рикнув іще сильніше. Чи то Дмитрові здалося, чи з пащі хижака капала на землю густа біла піна. Він відчайдушно закричав іще сильніше, не знаючи, якого ефекту чекати. Навряд чи ведмідь перелякається, відступить і дасть йому вийти. Але навіть якщо так — Кохан уже не відчував у собі сил ані для бігу, ані взагалі для якої-небудь боротьби.

Можна розвернутися й самому зробити кілька кроків далі в болото, аби трясовина швидше поглинула його в своє бездонне черево. Стоячи на місці, Дмитро загруз у болото вже по самі груди. Якщо поворушитися, процес піде швидше. Ведмідь, ніби розуміючи, що справді втрачає здобич, знову звівся на задні лапи, ревнув і з усієї люті опустився на землю так, що все довкола здригнулося.

І раптом Кохан почув новий і зовсім несподіваний серед боліт звук, який він після чотирьох років війни не сплутає ні з чим. Зовсім поруч ударила автоматна черга, причому вухо розвідника визначило — з темряви стріляв ППШ.

Ведмідь заревів тепер уже від болю, велетенська брилоподібна туша здійнялася дибки, а черга не змовкала. Схоже, той, хто стріляв, вирішив випустити в звіра увесь диск. Так воно й вийшло: автомат захлинувся так само раптово, як і озвався, а ведмідь, рикнувши востаннє, завалився на бік і почав здригатися у конвульсіях.