Читать «Зозулята зими» онлайн - страница 161

Георгіна взяла з журнального столика сигарети, закурила одну. Затяглася.

Не втрималася цього разу Руслана:

— А до чого тут живі діти, Георгіно? Га? Добре, з твоєю чи з вашою помстою я ще погоджуся, ні, не погоджуюся, але можу спробувати зрозуміти… а живі діти. Отой ваш, так званий розплідник…

— Розплідник? — Георгіна недобре лайнулася під ніс. — Що за кретин таке вигадав? Ми з Маринкою просто вирішили взяти на утримання, тобто під опіку, декількох дітей із сиротинців. Чи ти думаєш, дівчино, що їм в дитбудинках краще, аніж в домашніх умовах? Ти ж, хай і дурна, але не така брудна, як решта… Увімкни мозок! А взагалі-то, не пхайся, бо це не твоя історія, і мені нема ніякого діла до тебе, хтось дуже сильний тебе береже. І перестань тримати за руку цього кретина. У нього на лобі великим буквами написано — «Вбивця!» Відкрий очі і уважно подивися йому в душу.

Руслана раптово висмикує свою руку з долоні Арсена. Підходить до Георгіни-Марини майже впритул. Дивиться на неї прискіпливо.

— Кретина, кажете? Та ви на себе з боку подивіться, шановна! — Мала розлючена. Про страх і мови немає. — Навіщо було чіпати потерчат? Чим вони завинили, гадино? Мало їм дісталося?! Я на власні очі бачила, як малі діти вбивали дорослих дядь і тьоть. І ти мені післяцього казатимеш, стерво, що любиш дітей?!

Овва! Оце Руслана! Точно, нам малу не підмінили?!

Тетяна блідне так, що Інка перестає вдавати статую і робить мимовільний рух — підтримати. Я притримую за плече Арсена. Бо той от-от побіжить рятувати Руську. Справді, кретин! Пхатися між двох розлючених жінок?! Аби лише б собі зашкодив, я б ще й прискорення надав, але зараз Руслані не треба заважати.

Георгіна хижо посміхається.

— Ну якого ти лізеш, мала, в чужі оборудки? — Мовить це із м’яким докором, але очі з ненавистю, не як до нас — дрібноти, а як до рівної супротивниці, видають із головою. Не така вже Вдова й гарна акторка. — Бачила вона! І що з того, що ти бачила? Ти ж єдина поміж людей і можеш їх бачити. А, ще ця — упирка Інна. Та вона — пішак, вівця, і не людина зовсім. Не на того цього разу поставила, золотесенька Іннусю. І це твоя не перша осічка! А перша де, відпочиває в лікарні? Ховаєш очі? Я про тебе все знаю, як і про кожного з вас. А ти, мале, заспокойся. Хто в твою маячню повірить? Нещасні випадки ще ніхто не відміняв. А якщо по правді, то… Правосуддя мають чинити ображені.