Читать «У них щось негаразд з головою у тих росіян...» онлайн - страница 60

Анна-Лєна Лаурен

Поряд з Таврією стоїть зятів Лексус, символ тієї Росії, яку Ігор знає, спостерігаючи за життям своїх дітей, і з якої посміюється собі тихцем. Його не цікавлять подорожі за кордон, він не хоче будувати розкішних дач чи купувати дорогі автомобілі. Він збирає всілякі цікавинки й корисні речі, які зможуть придатися для чогось корисного в господарстві.

Звісно, це мистецтво поступово починає зникати, та все ж іще є чимало майстрів на всі руки. Зі старих пластикових пляшок можна змайструвати відерця, металеві бочівки розрізають поздовж і саджають у них квіти. Зношені батареї отеплення закопують в землю перед порогом — маєш металевий «килимок», щоб витерти взуття. У старих морозильних камерах добре зберігати яблука. Така винахідливість найбільше виявляється на дачах, саме там росіяни понад усе полюбляють застосовувати те, що трапляється під руки.

На одному з найбільших російських телеканалів (Канал 1 або ж Перший Канал) є навіть постійна передача, яка називається Корисні поради. Корисними порадами глядачі насолоджуються щоранку перед новинами. Ведучі з ентузіазмом розповідають, яке застосування можна знайти різним речам, як утеплити вікна пластиковими пакетами, а зі старого шланга зробити ручки для торбини.

Уміння бути майстрами на всі руки збереглося, звичайно, ще з радянських часів, коли тотальний дефіцит зробив росіян небачено винахідливими. Росіяни, на загал, неймовірно практичні, однак практичні в цілком інший спосіб, ніж фіни; практичні в тому сенсі, що переймаються проблемами, коли ті з'являються, і тоді поступово беруться за їхнє розв'язання, не вибудовуючи якихось глобальних рішень і заготовок для тих рішень заздалегідь. Російські дачі приклад тому — їх ніколи не добудовують до остаточного вигляду, що дає більший простір фантазії. Завжди потішно показувати російські дачі фінським інженерам, які з роззявленими ротами оглядають немислимі й у фінських очах цілком приголомшливі споруди з божевільними пропорціями й чудернацькими прибудовами.

Інший приклад про автомобілі. Найкраща властивість зневажених на кожному кроці Жигулів та, що будь-який нормальний російський дядько може полагодити нескладні негаразди самостійно. Бо ж це авто — сама механіка, жодної електроніки. Та й взагалі, росіяни рідко бувають безпорадними, коли щось ламається, — у Росії до перманентних негараздів звикли. Рано чи пізно доводиться ремонтувати все. Дуже рідко речі ремонтують грунтовно, надовго; російська лазничка може бути напхом напхана всілякими тимчасовими пристроями, які винайшов господар.

Я часто замислююся, у чому причина оцього російського небажання планувати рішення заздалегідь? Воно виявляється у різних ситуаціях. Мої російські друзі, наприклад, не люблять узгоджувати зустрічі далеко наперед. Замість того, щоб умовитися: «Зустрічаємося завтра о восьмій вечора в Пропаганді», вони домовляються: «Здзвонимося завтра після обіду й вирішимо, де й коли зустрічаємося». Якщо ж уже про щось домовлено, треба неодмінно зателефонувати ще раз у день зустрічі, упевнитися, чи в планах нічого не змінилося. Інакше несподівано може трапитися так, що плани таки змінилися, і тоді сам собі будеш винний: з'явишся на зустріч, не переконавшись, чи твій приятель або товаришка справді вільні того дня, а вони не прийшли...