Читать «У них щось негаразд з головою у тих росіян...» онлайн - страница 16

Однак Кремль переконаний, що проблеми можуть створити екс-чемпіон світу з шахів Гарі Каспаров та націонал-большевик Едуард Лімонов. Чи не найбільше налякали Росію революції у Грузії та в Україні. Російська влада не має жодних сумнівів: і революція троянд у Грузії, і помаранчева революція в Україні від початку й до кінця не що інше, як режисура США. Нічого подібного не сміє відбутися у Росії! Тому Каспарових, Лімонових і тисячі демонстрантів треба давити, мов блощиць, заздалегідь.

У березні 2007 року я готувала репортаж про демонстрацію незгідних у Санкт-Петербурзі. Це була одна з перших демонстрацій, яку жорстоко придушила міліція. Потім відбулося ще декілька, дві з них, у Москві, я також висвітлювала.

Такі демонстрації розганяють однаково: міліції та ОМОНу на них не менше, ніж демонстрантів. Сотнями вантажівок та переносними металевими парканами обгороджують місце, де має відбуватися демонстрація. Усіх учасників змушують пройти через металодетектори, після чого вони потрапляють до рук «качків» з ОМОНу, взутих у високі шкіряні чоботи, у шоломах з затемненими візирами й вишколеними вівчарками на повідцях.

І все це заради кількох сотень, щонайбільше тисячі нещасних активістів-демократів! Напрошується логічне запитання: кого, власне кажучи, боїться влада?

Що частіше відбуваються демонстрації, то, природно, ними більше цікавляться на Заході. З такими темпами кількість журналістів на демонстраціях, мабуть, невдовзі прирівняється до кількості демонстрантів. Абсурд та й годі! Якби влада дозволила демонстрантам мирно й спокійно пройти вулицями, західні репортери поступово втратили б до них інтерес, зате тепер кожний вірний своєму обов'язкові кореспондент з Європи, США чи Японії вважає справою честі особисто висвітлювати дисидентські марші.

Що численніші загони журналістів, то більша ймовірність сутичок і кровопролить. Так воно й сталося: останній російський марш протесту в Москві напередодні виборів до Думи наприкінці листопада 2007 року закінчився десятками арештів. Загинув юнак, вочевидь, від завданих міліцією тілесних ушкоджень.

Під час майже всіх демонстрацій з'являлися непрохані гості: члени молодіжного руху Наши, яких підтримує Кремль. Активісти руху заглушували промови демонстрантів, вигукуючи глумливі репліки через неймовірно потужні гучномовці, які дивним чином опинялися на місці проведення мітингу, змонтовані ще до його початку. Ясно, мов білий день: Кремль усіма способами намагається завадити активістам-демократам проводити свої марші мирно, не лише зганяючи численні полчища охоронців правопорядку, але й під'юджуючи всіляких невігласів до неподобств. Те, що тисяча активістів не могла спокійно провести мітинг, піддаючись зневажливому глузуванню прищавих молодиків, не просто знущання, а ще й відверте приниження.

Скидається на те, що Наши — організація з необмеженими фінансовими ресурсами. Я була на кількох їхніх акціях у Москві. Схема завжди однакова: роздають футболки, бейсболки, дорогі, високої якості плакати та листівки, споруджують гігантські сцени з професійним звуковим обладнанням. Не встигає журналіст прибути на місце, як не знати звідки вигулькує і відрекомендовується бездоганно ввічлива прес-служба. Всі заходи дуже схожі між собою, розважальні й видовищні, на них сходиться чимало молоді, насамперед тому, що там весело, а ще Наши, справді, роблять багато конкретних справ, влаштовують, скажімо, велопробіги та літні табори. Все це в поєднанні з часто агресивними, антизахідними гаслами.