Читать «У них щось негаразд з головою у тих росіян...» онлайн - страница 17
Анна-Лєна Лаурен
Мета ж очевидна: виховувати лояльну до Кремля молодь. Як стверджує російське керівництво.
На початку 2008 року раптом здалося, що
Наш російський оператор Павло анітрохи не здивований.
— Покидати своїх напризволяще — це так властиво нашим владцям.
Кремль контролює величезну частину російського суспільства, однак не все. Ось у чому відмінність, якої Захід часто не бере до уваги. У Фінляндії я часто зі здивуванням ловила себе на тому, що захищаю Путіна, якщо звинувачення проти нього видаються мені примітивними. Припущення, нібито Путін особисто розпорядився убити Анну Політковську, як на мене, не те що невірогідне, а просто абсурдне. Путін анітрохи не був зацікавлений в убивстві Політковської — навпаки. Це вбивство створило йому купу проблем, зокрема на зовнішньополітичній арені, Політковську піднесло до рангу мучеників, а цього Путін хотів якнайменше. Упадало в вічі роздратування Путіна з приводу західної «істерії», як він це називав. Путін завжди вважав, що західний світ приписує Політковській значущість, якої насправді не було, а коли її вбили, виявилося, що Захід мав рацію. Це стало для Путіна ударом у спину. Тому він і не стримав своїх емоцій, поменшивши вагу журналістської діяльності Анни Політковської і заявляючи вголос, що її статті не мали впливу в Росії, а це було дуже не по-російському. Неповага до мертвих — важкий гріх, з огляду на російську традицію.
Труднощі з затриманням убивці Політковської — наслідок того, як відбувається врядування російським суспільством. У Росії безліч владних структур, але жодна з них неспроможна реально контролювати ситуації. Російською вони називаються