Читать «У них щось негаразд з головою у тих росіян...» онлайн - страница 14

3. За її поступливість США віддячили ще більшим посиленням військової присутності в регіонах, які завжди входили до сфери зацікавлення Росії. Перед Москвою постає питання: чому ми повинні мовчати, коли інші пруть напролом? Ми вже віддали своїх сателітів і величезні шматки своїх колишніх територій. Ми продемонстрували нашу добру волю. Чому ж США ще глибше вганяють ножа у відкриту рану?

Причина в одному, робить висновок Москва: Сполучені Штати Америки прагнуть домінувати в усьому світі. А базікання про демократію лише прикриття.

До таких міркувань можна ставитися по-різному, але те, що і як думають росіяни, не є ані надто дивним, ані несподіваним. Сподіватися, що нова Росія отак відразу відмовиться від свого минулого, від великодержавницького мислення, від своєї історичної пихи та заздрісного ставлення до сусідів, безглуздо і наївно.

Тому Заходові нема чого дивуватися з хворобливої реакції Росії на встановлення систем ПРО в Центральній Європі. Диво було б, якби було навпаки...

Однак між Росією і західним світом виникають ще й інші проблеми, вину за появу яких важко перекласти на байдужість та дурість Брюсселю й Вашингтона. Відколи 2000 року Володимир Путін став президентом, країна суттєво змінила вектор політики. Путін уважно приглядався до єльцинської Росії — непропорційно велика влада олігархів, безправність, корупція, нестабільність, цілковита дезорієнтація і непевність у суспільстві — та й вирішив, що йому потрібна інша Росія. Контрольована Росія, контрольована демократія. Путін завжди мав чудовий нюх на суспільну думку — розрахунок виявився правильним. Росіяни втомилися від єльцинського бардака й понад усе бажали порядку в країні.

Внаслідок політики Путіна стала, безперечно, більшою стабільність і впевненість у майбутньому, однак коштом обрізання крил демократії та непомірного розбухання бюрократичного апарату. У нинішній Росії державних та муніципальних чиновників більше, ніж будь-коли з моменту розвалу Союзу. Третина всієї робочої сили — 25 мільйонів осіб — зайнята в державних і комунальних інституціях. Результат однозначний: такого розгулу корупції, як тепер, не було ще ніколи. Найменша справа, яку треба залагодити в державних чи муніципальних установах, обростає паперами, люди збиваються з ніг, збираючи необхідні підписи та печатки. Це вбиває у росіян будь-яке бажання поважати закон. Навіщо дотримуватися правил та приписів, якщо вони існують лишень для того, щоб канцелярські писаки мали роботу?

Прагнення Путіна збільшити контроль ще раз підтвердило постулат, відомий росіянам споконвіку: закони існують для того, щоб їх порушувати або йти напролом, позолотивши ручку. Хто ж намагається поважати закон — ідіот. Закони створюються не для загального блага, а лише задля того, щоб державні та муніципальні служаки показували простим смертним, що життя — це вам не мед та ще й ложкою...