Читать «У них щось негаразд з головою у тих росіян...» онлайн - страница 15

Отже: начхати на закони, діяти на власний розсуд і триматися якнайдалі від різного штибу чинуш.

Усе це надзвичай серйозно, бо найбільша проблема Росії у тому, що вона досі не є правовою державою. Правова держава не може функціонувати, якщо закони та правила існують лише на папері. Люди мають збагнути: дотримання законності — у їхніх інтересах, мають усвідомити що саме є їхнім благом. Цього ж у Росії немає, росіяни не розуміють, навіщо їм солідаризуватися із суспільством, якому байдуже до них. Державних і муніципальних службовців глибоко зневажають, вважаючи, що єдиним їхнім завданням є використання системи для власного збагачення — вкрасти, скільки влізе!

Ні західний світ, ані хто інший у цьому не винні. Усе це створив Кремль своїми руками. Утримуючи армію чиновників, як буфер проти власного ж народу, можновладці ревно пильнують, аби засилля бюрократії, заручниками якої завжди були росіяни, процвітало й надалі.

Новий президент Росії Дмітрій Медведєв сказав якось, що «законний нігілізм» — найбільша проблема країни. У десятку! Та, на жаль, нічого нового... Путін на початку свого президентства також заявляв про наміри запровадити «диктатуру закону». Та йому й на йоту не вдалося підняти повагу до суспільних законів — навпаки. В епоху Путіна правосуддя цілковито узалежнилося від Кремля. Бізнесмени та визначні суспільні діячі, які не бояться відкрито критикувати Кремль, рано чи пізно, без сумніву, постануть перед судом. Звинувачувальний вирок гарантовано, хіба підсудний пристане на співпрацю з Кремлем, тобто пообіцяє на майбутнє тримати язика за зубами.

Дмітрій Медведєв — кандидат юридичних наук, йому мав би бути відразним такий юридично-політичний коктейль. Бо ж він не мав за собою путінського кадебістського минулого, яке зробило його підозріливим параноїком, нетерпимим до жодної критики. Але спроба викоренити спадок Путіна коштуватиме Медведєву нечуваних зусиль, тієї сили, яку мав у час свого тріумфу Єльцин. Єльцин досі єдиний російський лідер, який дозволяв критику на свою адресу, до того ж, часто у вигляді дуже особистих образ. У його часи правосуддя було не менш корумпованим, ніж нині, але він ніколи не використовував його, щоб поквитатися зі своїми огудниками.

Саме у цьому відмінність між режимами Єльцина та Путіна. Яких форм набуде режим Медведєва ми поки не знаємо, та в будь-якому разі, новому президентові не вдасться позбутися путінського спадку вмить, ніби за помахом чарівної палички.

Аж ніяк не приязне ставлення Путіна до інакомислячих призвело за такої ситуації до удвічі важчих наслідків. Росія охоплена істеричним страхом перед будь-якою опозицією, страхом, який не має жодного реального підгрунтя. Опозиція слабка і не має підтримки серед широких верств населення. Більшість росіян щиро захоплювалися Путіним, тож і спадкоємного принца Медведєва, якого особисто призначив Путін, прийняли як належне. Росіяни на широкий загал схвалюють принципи Путіна: сильна влада — сильна Росія. Тож популярність колишнього президента визначається не лише тим, що Кремль контролює усі телеканали...