Читать «У них щось негаразд з головою у тих росіян...» онлайн - страница 12

Корисно знати деякі правила стояння у черзі. Наприклад, на залізничних вокзалах звична річ, коли людина відходить на десять-п'ятнадцять хвилин і просить того, хто стоїть попереду, приберегти їй місце в черзі. Тож часто черга, яка видавалася зовсім нестрашною, непомірно розтягується, що ближче підходиш до каси. Отоді треба бути надзвичайно пильним і не дозволити, аби хтось протиснувся повз тебе — таке часто трапляється біля самого віконечка. До того ж, не варто ловити ґав, треба зуміти блискавично захопити увагу дами по той бік скла, інакше вона обере когось іншого.

Якщо стоїш у черзі до якогось російського чиновника, скажімо, в нотаріальній конторі чи в податковій службі, без певної дози улесливості й нахабства не обійтись. Насамперед нізащо не можна вірити чиновникові на слово, коли він чи вона просять почекати «кілька хвилин». Чекати можна вічність — чиновниця не помічатиме вас, бо має справи важливіші, розмовляє по телефону, наприклад, зі своєю донькою.

Найулесливішим голосом, на який лиш здатна, я покірно запитую, чи не було б можливо залагодити мою справу негайно; мені страшенно незручно, але саме сьогодні я жахливо поспішаю, якби Ви були такі ласкаві зробити для мене виняток... Наша секретарка в офісі переконана, що такий метод діє лише тому, що я іноземка і розмовляю російською з акцентом. Що б не казали, у міру підсолоджені лестощі часто дають свої плоди, і справу, на яку інші потратять годину, можна вирішити за п'ятнадцять хвилин.

У Москві треба навчитися передбачливості. Вибираючись до міста, не забути покласти до кишені жмут дрібних банкнот. Шофери таксі, кіоскери, бармени ніколи не мають решти в касі й реагують здивовано та роздратовано, коли намагаєшся заплатити за невелику покупку п'ятсотрублевою банкнотою (приблизно чотирнадцять євро). Навіть продавці великих супермаркетів стогнуть і закочують очі, якщо не можеш заплатити так, як їм зручно.

Банкомати переважно видають банкноти на п'ятсот і тисячу рублів. Щоразу, знімаючи гроші, вирушаєш на пошуки закладу, де їх розміняти.

Єдине місце в Москві, де ніколи не виникає проблем з розміном, метро. Чомусь там завжди мають дрібні на решту. Тому після банкомата пряма дорога до метрополітену.

Сама я часто розмінюю гроші у великих універмагах. Незважаючи на важкі зітхання й закочування очей, я вперто розраховуюся банкнотами великого номіналу. На запитання, може, я таки маю дрібніші гроші, брешу й оком не зморгну, — не маю... Дрібні купюри дуже цінні, для іншого згодяться, я ними не розкидаюся у супермаркетах, де все ж таки можливо отримати решту, хоч як би продавцям не хотілося її віддавати.

Усе це постійно треба тримати в голові, щоб давати собі раду з московськими буднями. І це не дурниці — без сотні чи п'ятдесятки таксі не спіймаєш, бо більшість так званих таксистів приватники, які підробляють ліваком. Важко сподіватися, що вони клопотатимуть собі голову дрібняками на решту.