Читать «Притулок» онлайн - страница 142

– І?..

– За два тижні Мітя покине «Притулок». Головне – підготувати його психологічно. Я гадаю, найперше, що ми зобов’язані зробити, аби не викликати у ньому супротив, це повідомити йому про розформування. Нема сенсу далі приховувати те, що є вже незаперечним фактом. – Дмитро Михайлович задоволено потирав руки, спостерігаючи за моєю реакцією на приголомшуюче оголошення.

– Невже Макс знайшов йому роботу?!! – вперше за останніх кілька днів у моїх очах запалали іскорки радості. Бодай щось на цьому світі нам вдається!!!

– Знайшов, і не абияку. Спочатку він матиме кількох учнів-випускників, котрі готуються до ВИШу. Це приватна практика. Однак цим не обмежиться. Вже існує домовленість про те, що Мітя пройде достроково реабілітаційну комісію і, отримавши позитивні результати, матиме змогу надалі вчителювати. Звісно, до села він не повернеться – це було б надто боляче для нього. Макс запевнив, що про місце у одній зі шкіл обласного центру поклопоче особисто. Отже Даро, вашого чоловіка сам Господь Бог послав! Після повернення додому обов’язково розцілуйте його в обидві щічки.

Я аж зашарілася, уявивши собі втілення сказаного у життя… Дмитро Михайлович, помітив– ши це, гучно розсміявся:

– Зізнайтеся, Даро, вжеж додому тягне?.. Набідувалися ви з нами доволі… Та попри все гадаю, що про «Притулок» ви довго зберігатимете теплий спомин, незважаючи на всі перипетії, якими супроводжувалось ваше перебування тут, – лікар допитливо вдивлявся мені в очі.

– Я безмежно вдячна долі за те, що подарувала мені змогу пізнати світ у цілком іншому розрізі… Звісно, мене тягне додому, я люблю Макса і розумію, що йому так само скрутно без мене. Проте я повернуся зовсім іншою людиною, і безперечно він це помітить. Це вже буде зовсім інша Дара – не полохлива і невпевнена у собі, незадоволена відсутністю можливості самореалізуватися і розгублена у довічних пошуках істини… Я повернуся сформованою особистістю і обов’язково опишу колись все, що зі мною трапилось у «Притулку»: всі психологічні досліди, спостереження, філософські висновки, якими супроводжувались оті досліди і, можливо, допоможу людству знайти геніально простий спосіб уникнути більшості психічних розладів і хвороб… Це стане справою мого життя, і хто знає, чи не з’явиться незабаром новий підручник чи посібник з психоаналізу, вчення якого кардинально відрізнятиметься від усіх знаних до цього часу…

– Ого! Бачу ви справжній вояка! І ваша цілеспрямованість викликає неабияку повагу.

Дмитро Михайлович підвівся і, підійшовши впритул, по-дружньому мене обійняв. – І ще… Ви не гнівайтесь на мене за ту мить слабкості, що була спричинена приголомшливими подіями… У кожного з нас бувають у житті хвилини, коли хочеться бути безпорадним і беззахисним… Не тримайте на мене зла… А при наступній зустрічі з Максом я обов’язково нагадаю йому про те, як безмежно поталанило йому з дружиною…

– От ви і стали підлабузником, – розсміялася я, грайливо відсуваючи його від себе. – Гадаю, Макс і сам здогадується про це.