Читать «Затемнення» онлайн - страница 279
Стефені Маєр
Мої руки некеровано тремтіли. Що примушувало їх тремтіти? Злість? Біль? Страждання? Я не знав, із чим зараз мені боротися.
Я повинен вірити в те, що Белла виживе. Але це потребувало певної довіри, довіри, яку я не бажав відчувати до того кровопивці, віри в те, що він здатний залишити її в живих.
Вона буде іншою, і мені цікаво, як це на мене вплине. Цікаво, це відчуття буде схоже на те, ніби вона померла, — коли я побачу її перед собою, непорушну як камінь? Як крига? Коли її запах обпалить мої ніздрі і розбудить інстинкт розірвати, пошматувати… Як це буде? Мені захочеться вбити
Я дивився, як хвилі накочуються на берег. Вони зникали з поля зору під краєм скелі, але я чув, як вони розбиваються об пісок. Я ще довго дивився на них, доки не стало зовсім темно.
Повертатись додому було, мабуть, не найкращою ідеєю. Але я зголоднів, і вигадати інший план мені не вдалось.
Я поморщився, просуваючи руку назад у перекинуту через плече пов’язку, і схопив свої милиці. Якби тільки Чарлі не бачив мене того дня і мені не довелось нічого вигадувати про «аварію на мотоциклі»! Дурний спектакль. Ненавиджу.
Коли я зайшов у будинок і побачив обличчя батька, ідея попоїсти виявилась не такою вже і поганою. В нього щось було на умі. Це було легко визначити — в батька часто бувало щось на думці. Сьогодні він поводився так, як завжди в таких випадках.
А ще він багато балакав. Перш ніж я встиг сісти за стіл, він базікав і базікав про все, що трапилось за день. Він ніколи так не торохкотів, окрім випадків, коли не хотів про щось говорити. Я ігнорував його, як тільки міг, зосереджуючись на їжі, намагаючись жувати її якомога швидше…
— …а ще сьогодні заїжджала Сью, — батько говорив голосно. Ігнорувати було важко. Як завжди. — Дивовижна жінка. Вона міцніша за ведмедя гризлі. Хоч я і не знаю, як вона ладнає зі своєю донькою. Ох, зі Сью вийшов би до біса добрий вовк. А Лі більше схожа на росомаху, — він приснув зі свого жарту.
Потім трохи почекав моєї відповіді, але, помітивши мій відсутній, знуджений погляд, напевне, вирішив, що відповіді таки не буде. Зазвичай це його дратувало. Мені хотілося, щоб він припинив базікати про Лі. Я намагався про неї не думати.
— Із Сетом усе набагато простіше. Певна річ, із вами все було ще простіше, ніж із вашими сестрами, доки… ну гаразд, чесно кажучи, з вами просто було легше домовитись.
Я зітхнув, вдих вийшов довгий і глибокий, і витріщився у вікно. Біллі також мовчав. Пауза затяглась.
— Ми сьогодні отримали листа.
Б’юся об заклад, це була саме та тема, на яку він ухилявся говорити.
— Листа?
— Е… Так, запрошення на весілля.
Кожен м’яз на моєму тілі скам’янів. По спині прокотилась палюча хвиля жару. Я схопився за краї столу, щоб приховати тремтіння рук.
