Читать «Затемнення» онлайн - страница 277

— Ти змагаєшся нечесно, — звинуватив він мене.

Я усміхнулась:

— А я ніколи і не обіцяла.

Він тужливо усміхнувся у відповідь.

— Якщо ти зміниш свою думку…

— Ти будеш першим, хто про це дізнається, — пообіцяла я.

В цю мить почав бризкати дощик, кілька великих краплин із легким стуком впали на траву.

Я сердито подивилась на небо.

— Я віднесу тебе додому, — Едвард змахнув маленькі краплинки дощу з моєї щоки.

— Дощ не проблема, — пробуркотіла я. — Просто це означає, що прийшов час зробити щось дуже неприємне і, можливо, навіть дуже небезпечне.

Його очі розширились від тривоги.

— Дуже добре, що ти куленепробивний, — вела далі я. — Мені потрібна та каблучка. Час розказати про все Чарлі.

Едвард засміявся, піймавши мій вираз обличчя.

— Дуже небезпечне завдання, — погодився він. Потім знову засміявся і поліз у кишеню джинсів. — Добре хоч не доведеться за нею вертатись.

Він знову надів каблучку мені на ліву руку, на палець, де повинна носитись обручка.

Туди, де вона залишатиметься до кінця віків.

ЕПІЛОГ. ВИБІР

Джейкоб Блек

— Джейкобе, скільки це триватиме? — вимогливо питала Лі. Нетерпляча. Емоційна.

Я зціпив зуби.

Як і всі у зграї, Лі знала все. Вона знала, чому я прийшов сюди — на самий край землі, неба і моря. Щоб побути наодинці з собою. Вона знала, що це все, чого я хочу. Просто побути на самоті.

Але все одно Лі вирішила нав’язати мені свою компанію.

Незважаючи на те, що вона мене вже страшенно роздратувала, на якусь коротку секунду я відчув самовдоволення. Але зараз я навіть не думав контролювати свою вдачу. Зараз усе було просто, легко та природно. Червоний туман більше не затьмарював мені очей. Жар більше не пробігав по хребту. Мій голос був абсолютно спокійний, коли я відповів:

— Стрибни зі скелі, Лі, — і показав на одну зі скель під ногами.

— Гей, хлопче, я серйозно, — продовжила вона, не звертаючи уваги на мою забаганку, і незграбно розкинулась на землі поряд зі мною. — Ти собі просто не уявляєш, як мені важко.

— То б і важко? — в мене забрало чимало часу, аби втямити, що вона каже серйозно. — Ти — найегоїстичніша натура в світі, Лі. Мені неприємно руйнувати вигаданий світ, у якому ти живеш, світ, де сонце обертається навколо тебе, тому я не скажу тобі, що мені начхати на те, які в тебе проблеми. Забирайся. Геть.

— Просто подивись хоч на хвильку на все з мого боку, гаразд? — вела вона далі, ніби і не чула, що я їй сказав. Якщо вона збиралась зіпсувати мій настрій — в неї виходило. Я почав сміятися. Сміх чомусь озвався болем у грудях.

— Припини пирхати і зверни нарешті на мене увагу, — огризнулась вона на мене.

— Якщо я вдам, що слухаю тебе, ти заберешся? — відповів я, кидаючи швидкий погляд на її постійно насуплене обличчя. Я навіть не був упевнений, що вона вміє робити інший вираз обличчя.

Я згадав часи, коли Лі мені здавалась гарненькою, навіть вродливою. Це було так давно! Зараз про неї ніхто так не думав. Ніхто, крім Сема.

Мабуть, він ніколи собі не пробачить. Ніби це була його провина, що Лі перетворилась на цю люту гарпію.