Читать «Затемнення» онлайн - страница 15
Стефені Маєр
— Якби я не поїхав, то зараз тобі б не довелося ризикувати життям, щоб утішити
Я здригнулася. Я вже звикла до Джейкобових образливих виразів —
— Не знаю, як би краще про це сказати, — мовив Едвард холодним тоном. — Мабуть, це прозвучить грубо. Але я мало не втратив тебе у минулому. І знаю, що я відчував тоді, коли гадав, що втратив. Я не збираюся поблажливо ставитися і до найменшої небезпеки.
— В цьому ти мусиш мені довіряти. Зі мною все буде гаразд.
Біль знову відбився на його обличчі.
— Будь ласка, Белло, — прошепотів він.
Я поглянула в його золотаві очі, які несподівано загорілися.
— Будь ласка — що?
— Будь ласка, заради мене. Будь ласка, доклади свідомих зусиль, щоб уберегти себе від небезпеки. Я зроблю все, що мені до снаги, але не відмовлюся від невеликої допомоги.
— Я постараюся, — пробурмотіла я.
— Ти хоч розумієш, скільки для мене важиш? Усвідомлюєш, як сильно я тебе кохаю? — він міцніше притиснув мене до грудей, схиливши мою голову під своє підборіддя. Я поцілувала його сніжно-білу холодну шию.
— Я знаю, як сильно
— Ти порівнюєш одне маленьке деревце з цілими лісом… — (Я закотила очі, але він не міг мене бачити). — Неможливо, — він поцілував мою маківку і зітхнув. — Жодних вовкулак.
— Мене це не влаштовує. Я мушу побачити Джейкоба.
— Тоді мені доведеться тебе зупинити.
З його цілком упевненого голосу можна було подумати, що для нього це не проблема. Я була впевнена, що він правий.
Я відчула записку Джейкоба у кишені, так наче раптом вона стала важити кілограм. Я навіть почула Джейкобів голос, і здавалося, що він погоджується з Едвардом, чого аж ніяк не могло статися в реальності.
РОЗДІЛ 2. ОБХІДНИЙ МАНЕВР
Я не тямила себе від радості, йдучи з уроку іспанської мови до кафетерію. І це було не просто через те, що мене тримала за руку найжаданіша людина на планеті, хоча, звісно, це також вносило свою
Можливо, причиною було усвідомлення того, що я відбула свій термін покарання і тепер знову вільна. А може, зі мною це зовсім не було пов’язано. То атмосфера свободи, напевно, літала по шкільному подвір’ю. Навчальний рік добігав кінця, і старшокласники, більш ніж будь-хто інший, відчували помітне збудження, яке витало у повітрі.
Свобода була так близько, що відчувалася на дотик і на смак. Усюди знаходилися її ознаки: на стінах кафетерію скупчилися постери, і кольорове панно листівок висипáлося зі сміттєвих урн; серед них були і різноманітні оголошення, і нагадування про придбання учнівського щорічника та шкільних дзвоників, про кінцеві терміни замовлення випускних мантій і капелюхів із китицями, і яскраві неонові об’яви з комерційними закликами — то молодші класи змагалися за найкращу класну кімнату, — а також надруковані в трояндових рамках оголошення про цьогорічний шкільний бал. Велика танцювальна вечірка мала відбутися наступного тижня, але Едвард заприсягнувся, що я туди більше ні ногою. Зрештою, я вже маю