Читать «Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім» онлайн - страница 291

Доволі  близька рідня!

Вона  підтверджується записом у літопису восени 1184 року: «Володимир прийшов у Путивль до Ігоря, зятя».

Коли б не цей  запис, ми ніколи б не дізналися, що Ярославна  — дочка Ярослава Осмомисла і рідна   сестра Володимира, оскільки в  той  час  було  декілька князів, що  носили таке  ім’я і мали  дочок.

Чому  Володимир прийшов у Путивль, дізнаємося пізніше. Народився він  1151 року,  як  і Ігор  Святославич. Дитячі та юнацькі  роки його  минули у сприятливих умовах  для навчання. Він отримує блискучу домашню освіту:  вивчає мови, в  тім  числі  і класичні — грецьку та латинську, військову справу, історію рідної землі  та суміжних країн. Батько Ярослав, як і дід Володимир та прадід  Володар, були освіченими людьми, великими книжниками і зібрали багату  бібліотеку, якою користувався молодий княжич.

На п’ятнадцятому році батьки одружують його  з дочкою чернігівського князя Святослава, котрий згодом  стане  великим князем  київським, та  княгині Марії Васильківни — Болеславою. З невідомих причин Болеслава незабаром померла, але, оскільки Володимир ніколи вже  ні  з ким  не  вступив у законний шлюб, тесть  і теща  і далі  вважають його  своїм  зятем, хоча  він  не  був монахом і від коханої жінки-попаді пізніше мав двох синів  — Василька та Володимира.

Таким чином, був знайдений ключ  до загадки, яку досі ніхто з дослідників не міг розгадати, — чому автор одночасно проявляв доброзичливість до  обох  двоюрідних братів  — Ігоря та  Святослава, котрі  нерідко ворогували поміж собою. Він був зв’язаний з ними обома родинними зв’язками, а з Ігорем ще  й вдячністю за допомогу в скрутну хвилину, про  що  нижче.

Наступні роки життя  княжича Володимира ускладнилися сімейними сварками, що доходили до справжньої війни між батьком  та матір’ю.

Династичний шлюб  Ярослава Осмомисла з Ольгою  Юр’ївною не  приніс їм  ні  палкого кохання, ні  сімейного щастя. Ярослав закохався в красуню — бояришню Анастасію (Настаську), дочку галицького боярина Чагра, і прижив з нею  сина  Олега.  Особливої  гостроти набули ці  незгоди тоді,  коли  Ярослав привів Настаську  на  Гору,  на  т. з.  Золотий тік,  у княжі хороми, і об’явив Олега  своїм  спадкоємцем.

На  захист  матері  і своїх  законних прав  став  Володимир.

У критичний момент їм зі своїми однодумцями-боярами довелося тікати  і шукати притулку в інших  князів, що  сиділи на пограниччі з Польщею. Та  Ярослав пригрозив тим  князям всілякими карами, і вони  вирядили від себе  втікачів у Польщу, де була  замужем за  польським князем наймолодша дочка Ольги Юр’ївни.

Через  півроку надійшла до  них  звістка, що  галицькі бояри повстали. Настаську спалили посеред Галича на вогнищі, Чагрів перебили, Олега  вислали у віддалене місто, а  князя Ярослава примусили цілувати хрест,  що  мирно житиме з княгинею.

Мати  з сином повернулися. Та миру  не було: Ярослав наполягав, щоб  після  нього  наслідником став Олег.  Ольга  та Володимир  перечили цьому. І знову  довелося їм тікати  — на  цей  раз  у Білгород на  Ірпені, де  була  замужем старша дочка. Але  й  сюди долетіли батькові погрози — і втікачі шукають притулку в м. Торцьку на Росі, де князював наймолодший брат  матері  Михалко.  Торцьк і все  Поросся в той  час  були  населені половецькими племенами торків  та  чорних клобуків, що  служили київським князям. Тут Володимир познайомився з їхніми звичаями та мовою. От звідки половецький вплив на «Слово».